Важко дихаючи, він потягнувся рукою нею і грубо схопив її за груди.
— Ого, — вимовив він. — Непогано.
Його пальці грубо мацали її, стискалися і послаблювали хватку. Потім він почав розстібати ґудзики на її блузці. Еля не видавала ані звуку, тільки напружилася всім тілом. Пашині пальці спершу акуратно розстібали ґудзик за ґудзиком, але, щойно він відвів комір сорочки і побачив щільно обтягнуті бюстгальтером груди, то зі звірячим гарчанням смикнув поли блузки в різні боки, розриваючи тканину і зриваючи ґудзики.
Цієї миті Елеонора різко змахнула рукою — і її маленький кулачок вдарив Пашу у кадик. Хлопець глухо скрикнув і перекинувся на бік, хапаючись за шию і ловлячи ротом повітря.
Вона спробувала схопитися на ноги, та цієї ж миті отримала сильний ляпас від Олексія. Хлопець нахилився і підняв якусь склянку із рідиною.
— Дивись, суко, тут соляна кислота, я зараз відкрию її — і пара крапельок впаде на твоє прекрасне личко. Хоча, знаєш, тоді воно вже навряд чи комусь здасться таким.
— Ні, — почула Еля прохальний голос, не відразу розуміючи, що це говорить вона сама.
— То що, будеш ще пручатися?
Вона мовчала і бачила, як його рука повільно відкручує кришку на банці.
— Ні, — знову пролунав десь осторонь її голос, позбавлений усіх фарб.
— Дивись, не жартуй зі мною, — продовжував він, відкидаючи кришку в бік і тримаючи банку просто над її головою.
Цієї миті двері будинку злегка скрипнули, змусивши всіх здригнутися. Банка в руці Олексія на коротку мить нахилилася, він спробував відновити рівновагу, але було вже пізно. Важкі краплини зірвалися вниз і летіли на Елине обличчя, яке вона не могла закрити заламаними за спину руками. Жах застиг в її горлі. Зараз ці краплі пропалять шкіру, пройдуть далі, залишаючи за собою невідновні рани, зараз біль заволодіє всім її тілом, зараз кожен атом тієї істоти, яку батьки назвали дивним іменем Елеонора, здригнеться від нестерпного болю.
Нічого не сталося... Вона розплющила очі в божевільній упевненості, що час розтягнувся, як то буває в моменти найгострішого жаху, і зараз вона побачить застиглі в повітрі краплі. Не побачила нічого, Але не було нічого. Не було болю, і лише вода чи сльози сповзали по щоках.
— От чорт, — вилаявся Олексій, зітхнувши, подивився на банку в руках і виплеснув її вміст убік під ноги Паші.
Той наполохано відскочив, а Олексій зареготав:
— Та це ж вода!
Вони всі троє заходилися реготом. Еля дивилася на ці усміхнені обличчя, на простягнуті в її бік пальці, і її наповнювала ненависть. А коли це почуття заповнило її вщент і вихлюпнулося за край, вона з диким криком схопилася на ноги, з неочікуваною силою відштовхнула Пашу і кинулася до дверей повз отетерілих хлопців.
Важкі двері зі скрипом звільнили їй прохід, куди вона пірнула, коли чіпка рука вже хапала її за плече. Вона бігла старим садом біля покинутого будинку, сподіваючись, що рухається в потрібному напрямку.
А ззаду до неї невпинно наближалося важке чоловіче дихання. Вона підняла погляд і побачила стару яблуню — суху, вже не здатне плодоносити, що самотньо стояла посеред двору, розкинувши в боки скорчені гілки. З останніх сил додала швидкості, добігла до дерева та без роздумів почала дертися на нього, чіпляючись за кору і гілки та піднімаючись усе вище.
— Он вона! — почула крик ззаду, але він додав їй сили рухатися швидше.
— Оце дурепа! Думаєш, ми тебе не зможемо дістати звідти?
— А давайте струсимо її, як яблуко, — запропонував хтось, а інші заіржали у відповідь.
Вони обхопили стовбур і почали розгойдувати, але дівчина відчайдушно продовжувала лізти до самого верху. Ще трохи, ще трішечки, ще вгору, далі від землі.
Голоси на землі віддалялися, і це додавало сил. Аж раптом суха гілка під ногою тріснула, Еля втратила рівновагу, сплеснула руками, намагаючись вхопитися за іншу гілку, але та була затонкою і лише трохи сповільнила рух, а потім вислизнула з рук.
Дівчина летіла вниз і бачила крізь гілки, що хиталися, прощаючись із нею, сіре небо.
«Усе!» — це слово виникло в її голові в момент удару об землю. Так, усе закінчилося. Прийшов біль, найстрашніший і найрізкіший біль у світі. Спалахнуло світло, найяскравіше сліпуче світло. І згасло.
Вона не знала, що відбулося потім. Здавалося, що в якомусь іншому житті вона підняла свої важкі повіки і відкрила очі. Голова була чиста від спогадів, а думки насилу пробивалися крізь стіни порожнечі.
Білу стелю розрізала навпіл довга тріщина, а затхле повітря сповнювали незнайомі запахи. Страшенно хотілося пити.