— Яка я дурепа, я ж можу зателефонувати йому зараз.
Вона дістала мобільний телефон і набрала номер принца. Та зі слухавки почулися короткі гудки. Подивившись на екран, принцеса зрозуміла, що зв’язку немає. Вона водила телефоном з боку в бік у пошуках хвилі, але, на жаль, безуспішно.
— Тоді діємо за планом номер один, — сказала принцеса і почала чекати кроків на сходах.
Хвилина тяглася за хвилиною, але не було чути жодного звуку. Судячи з усього, ліфт запрацював, і сусіди вже користувалися ним. Вони проїжджали повз неї на відстані якихось десяти метрів і не знали, яка біда скоїлася поруч.
Принцеса закричала, спершу ледь чутно, а потім все голосніше, закликаючи на допомогу. Та звук її голосу розчинявся в стінах.
Здається, минула вже ціла година, а принцеса лежала знесилена і плакала від самотності і безсилля. Вона заплющила очі і спробувала заспокоїтися. Несподівано почула наближення якогось звуку і, здригнувшись, розплющила очі. Перед нею стояв її коханий. Здавалося, що він оточений ледь помітним світлим сяйвом.
— Мій принце! — скрикнула вона. — Ти знайшов мене! Якби ти знав, як гірко і боляче мені було без тебе!
Він присів поруч із нею і взяв за руку.
— Я відчув, що потрібен тобі, — сказав і обійняв її.
— Я впала і боляче вдарилася.
— Нічого, моя люба, ми вже разом, вставай.
— Але я не можу йти, — відповіла вона.
— Навіщо тобі йти? — запитав принц. — Ти принцеса, а отже — можеш літати.
Принцеса здивовано подивилася на коханого, але його обличчя було цілком серйозним. Вона озирнулася назад і побачила за своєю спиною крила. Вони були невагомими і майже прозорими.
— Чому ж я раніше не бачила їх? — запитала вона сама себе.
— Не бійся, розправ їх! — схвильовано сказав принц.
Вона змахнула крилами — і трохи піднеслася над землею. Та цей політ був недовгим: вона злякалася і за мить впала на землю, скрикнувши від страху.
— Це просто, не бійся! — підбадьорив принц.
Вона помітила за його спиною такі ж прозорі крила, і він, легко змахнувши ними, піднявся в повітря та посміхнувся їй своєю відкритою посмішкою, дивлячись зверху вниз. Принцеса посміхнулася у відповідь, у її очах зблиснув вогонь. Відчувши в крилах надійну опору, вона наблизилася до нього й розсміялася. Закохані обнялися і поцілувалися, а потім, відкривши двері, що виводили з під’їзду на балкон, вилетіли на вулицю.
— А що, як нас хтось побачить? — запитала принцеса.
— Не думаю, — знизав плечима принц.
Вони змовницьки підморгнули одне одному і полетіли над містом. Сірий асфальт стелився під ними. Вкриті пилом автомобілі юрмилися в дорожніх заторах. Вулицями поспішали перехожі, втупившись очима в асфальт. Ніхто й не думав подивитися вгору і здивовано скрикнути, витягаючи руку і вказуючи на них.
— А чому асфальт роблять сірим? — запитала принцеса.
— Не знаю, — принц знизав плечима. — Напевно, така технологія, що він виходить сірим.
— Хіба цю технологію не можна змінити? Ти виходиш з дому і бачиш рожевий або помаранчевий асфальт — і тобі відразу стає веселіше. На такий асфальт навіть не захочеться викидати сміття.
Періодично до них підлітали птахи, здивовано оглядали, весело цвірінькали, летіли поруч, супроводжуючи, а потім звертали і відлітали вбік.
Вони полинули за місто, і принцеса закричала від радості, коли побачила темно-зелені верхівки лісу.
— Давай доторкнемося до вершин дерев, — попросила вона.
— Давай, — погодився принц.
Вони летіли поруч із самими верхівками, погладжуючи їх своїми долонями.
— Я такий щасливий, що ми з тобою разом, — сказав принц.
— І я, — відповіла принцеса.
Вони присіли на ялинові гілки, підтримуючи себе крилами. Ялина погойдувалася і скрипучим голосом наспівувала їм пісню про своє довге тутешнє життя. Минуло багато часу, доки принц промовив:
— Полетімо до нашого будинку і подивімося на захід сонця!
— Гаразд, але спершу доторкнемося до хмар!
Вони піднялися вгору, відчайдушно розмахуючи крилами. Хмара-кішка стрімко наближалася.
— Вона летить до нас! — вигукнула принцеса. — Давай зупинимося!
Вони застигли і витягли вперед руки. Хмара налетіла на них, обдала холодним і мокрим дощем. Якийсь час вони перебували в тумані, а потім обернулися і побачили, що хмара полетіла далі, гнана попутним вітром.
— Ой, я замерзла, — сказала принцеса, і вони швидко рушили вниз і попрямували до міста.
Призахідне сонце вже прикрашало червоними відблисками стіни будинків, коли вони повернулися до своєї багатоповерхівки. Принц із принцесою приземлилися на даху і сіли на його край, звісивши ноги. Її ліве крило торкалося до його правого, а довге волосся, розкуйовджене швидким польотом, лягло на його плече.