Жовтогарячий сонячний диск опускався все нижче, розфарбовуючи полотно неба витонченими візерунками, але, залишаючись незадоволеним своїм твором, перефарбовував усе заново, поки не залив нарешті все небо бордовою тишею.
Принцеса поклала голову на плече принцу. Вона відчула, що ця довга прогулянка наповнила її емоціями вщерть, і зараз їй хотілося просто відпочити.
— Тільки не заплющуй очей, — сказав одночасно і поруч, і далеко голос принца.
— Добре, — відповів десь далеко її голос.
— Тільки не заплющуй очей, — повторив принц.
Але вона не змогла. Вона заплющила. А коли розплющила, то зрозуміла, що лежить на холодній плитці в під’їзді. Принцеса озирнулася, але не знайшла за спиною крил. Вона поворушила забитою ногою і відчула, що та набрякла. І знову дівчина почувалася нескінченно самотньою.
А що це за звук? Хтось біг сходами. Він виринув з-за повороту і побіг до неї. Це був її принц!
— Що з тобою?! — злякано закричав він.
Принцеса розплакалася від щастя.
— Яка ж я рада, що ти прийшов! — сказала вона. — Мені було так сумно і самотньо! Я впала і боляче вдарилася, і нікому було мені допомогти.
— Нічого, кохана, я вже тут, — ніжно промовив він, підхопив її на руки і поніс сходинками вгору.
Вона притулила своє обличчя до його плеча і слухала, як сполохано б’ється його серце. А потім провела рукою по його спині, наче намацуючи щось. Її пальці блукали якийсь час, а потім зупинилися, досягши мети. Вона посміхнулася і сказала:
— Мій принце.
Удома він поклав її на диван і приніс з кухні гарячого чаю. М’який білий пар піднімався над чашкою і розчинявся в повітрі. Нога сильно набрякла і боліла. За вікном пролітали птахи, сонце рухалося своїм шляхом, а хмарка летіла йому назустріч.
У їхньому королівстві все було спокійно.
Я закінчив говорити і подивився на Елю. Вона мирно сопіла, і на її губах грала м’яка усмішка. Я уявив її в довгій королівській сукні з тонкою, прикрашеною смарагдами короною. Так, вона могла би бути цією принцесою.
Яка дивна ситуація. Красива незнайома жінка, яка заробляє на життя продажем свого тіла, спить на моєму ліжку.
Я накрив її пледом і в якомусь пориві нахилився, щоб поцілувати в чоло. Так робила моя мама. Вона укривала мене і цілувала, ледь доторкаючись губами. Від цього поцілунку я повністю розслаблявся і засинав. І мені хотілося зробити те саме.
Я зупинився в міліметрі від її шкіри і застиг. Ні, не потрібно, вона може прокинутися. Я зітхнув і сів у крісло.
Чому вона робить це? Чому, коли обставини дозволяють їй бути вільною, пробачити всіх навколо та насамперед себе, коли нарешті минуле забирає з собою всі примари, вона продовжує карати себе й почуватися винною, шукає приводи для того, щоб притягнути в своє життя нові виклики до боротьби й самопожертви? Їй ніби наказано жертвувати своїм щастям і життям заради інших, та чи робить це щасливими їх? Чому б їй не подивитися навкруги, не посміхнутися та не відчути внутрішню красу навколишнього світу. Чи здатна вона любити? Чи можливо це взагалі, якщо ти ніколи не отримував любові?
Моя холостяцька квартира розрахована на одну людину. Або на те, що люди сплять разом. А для цієї жінки найвища насолода — спати одній.
Я переодягнувся в домашній одяг, влаштувався в кріслі зручніше і знову взявся за щоденник.
Щоденник. В очікуванні дива
Я гладив її живіт, і з подивом розумів, що маленькі долоньки намагаються зустрітися з моїми, подолати перепону, яка розділяє нас. Як це можливо? Коли хтось живе всередині тебе? Коли ти стаєш чиїмось будинком? Коли маленька істота виросте настільки, що буде готова полишити один світ і вийти з широко розплющеними очима в світ невідомості.
— Залишилося недовго, — говорив я.
— Я так боюся, — відповідала Оля.
— Сотні тисяч жінок народили просто сьогодні, — відповідав я. — Все буде добре.
— Пам’ятаєш, коли на ультразвуковому дослідженні лікар вже бачив, хто у нас буде, хлопчик чи дівчинка, — я тоді сказала, щоб він не говорив. А зараз я так боюся цієї невизначеності, просто хочу, щоб усе було зрозуміло заздалегідь. Я так боюся цього очікування. Якщо у нас буде хлопчик, то як ми його назвемо?
— Мені здається, у нас буде дівчинка, — відповів я і здригнувся від своєї власної впевненості, що прийшла з нізвідки.