Вона пережила коротенький напад страху тільки з самого початку, щойно вийшла на вулицю, – це було схоже на пронизливий холод, який пробирає аж до кісток, коли запихаєш у воду кінчики пальців ноги перед тим, як занурити у хвилі все тіло. Але за мить цей холод минув, і вона відчула незвичний приплив енергії, радості життя, незнайоме їй досі бажання ступати якомога легше, пружніше і впевненіше, високо підіймати ноги і стрімко ступати вперед. Їй стало майже прикро за те, що кондитерська розташована так близько від дому, бо хотілося б рухатися у цьому напруженому ритмі якомога довше, поспішаючи на магічний поклик пригоди. Час до призначеного побачення спливав швидко, а відчуття приємної певності у серці підказувало їй, що коханий уже чекає на неї. Він сидів за столиком у кутку, і коли вона зайшла, схопився з місця з таким запалом, що це приємно розчулило її, і водночас їй стало трохи соромно за нього. Вона змушена була зробити йому зауваження і попросила говорити тихіше, бо він просто з порога накинувся на неї з цілим потоком питань і докорів. Вона так і не назвала справжньої причини свого рішення, а лише невизначеними натяками розпалила його ще більше. Тепер вона була недосяжною для його бажань і навіть не обіцяла нічого в майбутньому, бо відчула, як сильно збуджує його ця загадкова і раптова неприступність, відмова від побачень… Коли після півгодинної гарячкової розмови вона покинула його, не подавши навіть надії на якусь ніжність, у неї всередині спалахнуло дивне відчуття, знайоме ще з юності, але відтоді забуте. Їй здавалося, що десь глибоко в неї всередині горить невеличкий вогник, який тільки чекає вітру, щоб розгорітися по-справжньому і вибухнути потужним полум’ям. Вона сміливо відповідала на кожен зацікавлений чоловічий погляд на вулиці, і такий несподіваний успіх змусив її раптом зупинитися перед дзеркалом у квіткарні і роздивитися власну вроду на тлі червоних троянд і вкритих краплями води фіалкових пелюсток. Її очі блищали від збудження, вона відчувала себе легкою і юною, на напіврозкритих вустах сяяла посмішка, а тіло рухалося так плавно, ніби от-от мало злетіти. Їй хотілося позбутися всіх зовнішніх умовностей, хотілося танцювати й підстрибувати, вивільнитися зі звичного ритму власної ходи. Але дзвони церкви Святого Михайла, повз яку вона саме проходила, нагадали, що час повертатися додому, у вузький упорядкований світ. З часів свого дівоцтва не відчувала вона такої легкості і такого чуттєвого пориву – ні в перші роки шлюбу, ні в обіймах коханця. Уже незабаром їй доведеться пожертвувати цією легкістю, натхненням і чуттєвим напруженням, щоб знову повернутися до розміреного домашнього розпорядку, і думка про це була нестерпною. Пані Ірене втомлено попрямувала далі. Перед під’їздом свого будинку ще раз нерішуче зупинилася і на повні груди вдихнула гаряче повітря, відчула неспокій цього незвичного моменту і те, як глибоко в серці завмирає останній поштовх щойно пережитої пригоди.
Раптом хтось торкнувся її плеча. Вона озирнулася.
– Що… що ви знову хочете від мене? – запитала вона, перелякана на смерть, коли побачила перед собою ненависне обличчя переслідувачки, і відразу ж злякалася ще більше, бо цими словами мимоволі видала себе.
Адже вона збиралася робити вигляд, ніби не впізнає цієї жінки, якщо зустріне її ще колись, заперечувати усі її слова і зустріти домагання сміливо і з гідністю.
… Але тепер було вже пізно.
– Я чекаю на вас уже півгодини, пані Ваґнер.
Ірене здригнулася, почувши власне ім’я. Ця особа знала, як її звати і де вона живе. Тепер для неї усе втрачено, її доля опинилася в руках цієї жінки. На губах застигли старанно приготовані і завчені слова, але язик її був паралізований і вона не могла вимовити ні звука.
– Уже півгодини чекаю, пані Ваґнер.
Жінка повторила свої слова з погрозою, ніби дорікала Ірене.
– Чого ви хочете… Чого ви хочете від мене…
– Ви добре знаєте, чого я хочу, пані Ваґнер, – на звук свого імені Ірене знову здригнулася. – Ви дуже добре знаєте, чому я прийшла.
– Я не бачила його більше… дайте мені спокій… я більше ніколи не побачу його… ніколи…
Жінка зачекала, поки в Ірене від хвилювання перехопить подих. А потім сказала, грубо, ніби до своєї підлеглої: