Тепер вона уважно дослухалася до всього, що він говорив, і щодня злякано та нетерпляче чекала його повернення. Пропускала повз вуха слова привітання, зате уважно стежила за кожним жестом – як він цілував їй руку, гладив по волоссю, і все більше переконувалася, що за цим стоїть не так упевнена в собі пристрасність, якої вона цнотливо побоювалася, як ніжність і глибока та міцна симпатія. Він завжди розмовляв із нею спокійно і врівноважено, ніколи не виявляв нетерплячки чи роздратування, усім своїм виглядом демонстрував привітну розслабленість, яка була трохи схожа на його манеру спілкуватися зі слугами, і сильно відрізнялася від того, як він говорив із дітьми – біля них він завжди був жвавим, радісним, а часто і захопленим грою. Сьогодні він як і завжди детально розпитав її про домашні справи, частково задля того, щоб дати їй можливість продемонструвати йому коло своїх зацікавлень, але при цьому приховував свої, і вона вперше помітила, спостерігаючи за ним, як сильно він оберігає її, як стримано намагається пристосуватися до банальності їхніх щоденних розмов. І сама ця невинна банальність, якої вона ніколи не усвідомлювала, раптом злякала її. Він ні словом не прохопився про себе, і її цікавість, спрагла хоч якогось заспокійливого знаку, залишилася невдоволеною.
Нічого не довідавшись із його слів, вона уважно спостерігала за обличчям чоловіка, який сидів у фотелі і читав книгу під яскравим електричним світлом лампи. Розглядала його лице, ніби зовсім чуже, шукала у цих знайомих і водночас зовсім незнаних рисах характер, який залишився прихованим від неї та її байдужості протягом восьми років спільного життя. Чоло було ясним і благородним, свідчило про напружену духовну роботу, а рот указував на строгість і непохитність натури. Усі риси були напруженими, по-чоловічому енергійними й сильними. Вона зі здивуванням усвідомила, що він вродливий, і не без захоплення спостерігала за його стриманою серйозністю і маломовністю, яку досі поверхово вважала нехіттю до спілкування і радо поміняла б на привітну балакучість. Але очі, в яких чаїлася основна таємниця його натури, були опущені на книгу, і вона не мала змоги роздивитися їх. Тому зосередила всю увагу на стрімкій лінії профілю, що означала якесь одне-єдине слово – прощення або прокляття, і суворість цього чужого профілю злякала її, хоча у його рішучості вона вперше роздивилася своєрідну привабливість. Раптом Ірене усвідомила, що їй подобається роздивлятися власного чоловіка, що вона робить це із задоволенням і гордістю. І це усвідомлення, яке так несподівано прокинулося в ній, прийшло разом із болючим поколюванням у грудях, із тупим відчуттям жалю за пропущеним, із чуттєвою напругою, якої раніше не викликало у неї його тіло, принаймні нічого такого вона не пригадувала. Тут він підняв очі від книги. Вона квапливо відступила назад у темряву, аби нетерпляче запитання у її погляді не викликало його підозр.