Її втомлена самотністю, зголодніла за спілкуванням душа на повну силу вбирала усі життєві насолоди. Музика вабила її і проникала глибоко під розпалену шкіру. Почалися танці, й Ірене відразу ж опинилася у самій середині танцюристів. Танцювала з такою насолодою, як ще ніколи в житті. Це кружляння у безкінечному потокові пар позбавляло її важких і неприємних думок, ритм вростав у її тіло і надихав його запалом руху. Коли музика припинялася, тиша робила їй боляче, заповзала у тремтяче тіло змією внутрішнього неспокою, і жінка радо кидалася знову у вир танцю, ніби у прохолодну, заспокійливу купіль. Раніше вона танцювала не дуже добре, була занадто стриманою, скутою й обережною у рухах, але сьогоднішнє сп’яніння визволеної радості позбавило її усіх цих комплексів. На ній ніби тріснув сталевий корсет із сорому та поміркованості, який раніше завжди стримував усі її пристрасті, і їй здалося, ніби вона тане і розчиняється у неземній насолоді. Ірене відчувала довкола себе чиїсь випадкові лікті, долоні, доторки, наближення і зникання, дихання, голоси, лоскотання і хихотіння, музику, яка проникала просто в кров, напруження всього тіла, настільки сильне, що одяг ніби горів на ній і хотілося роздягнутися, щоб оголена шкіра могла ще глибше увібрати в себе це щасливе сп’яніння.
– Ірене, що з тобою? – вона озирнулася, похитуючись і сміючись, ще розпашіла від танцю.
І тут її у саме серце вколов здивований, нерухомий і крижаний погляд її чоловіка. Вона злякалася. Можливо, вона поводиться занадто вільно? Чи зрадила себе чимось?
– Що… що ти маєш на увазі, Фріце? – затинаючись, запитала вона, вражена раптовим холодом його погляду, який ніби намагався якомога глибше проникнути у неї всередину і який вона вже відчувала на самому дні свого серця. Їй захотілося закричати під рішучим тиском цього погляду, який просвердлював її наскрізь.
– Ти якась дивна сьогодні, – врешті пробурмотів він.
У його голосі прозвучало здивування. Вона не наважилася запитати, про що саме він говорить. І тільки дивилася, як він мовчки, не промовивши й слова, розвернувся і пішов геть, на його широкі плечі, міцну і високу статуру, широку потилицю, схожу на верхівку залізної вежі. «Як у вбивці», – полохливо промайнула в неї в голові безглузда думка. У цей момент, так, ніби бачила його вперше, вона раптом відчула незнаний досі страх перед власним чоловіком, сильним і небезпечним.