– Де ти була? – запитав він із прихованою погрозою.
– Ніде, – почула вона свою відповідь, а потім страшний сміх жінки ззаду себе.
– Я все бачила, я все бачила, – з реготом кричала жінка, яка знову якимось чином опинилася поряд і сміялася, наче божевільна.
Її чоловік підняв ножа.
– Рятуйте! – закричала вона. – Рятуйте!
Вона прокинулася, і її зляканий погляд наштовхнувся на очі чоловіка. Що… що це було? Вона лежала у себе вдома, у власній кімнаті, у своєму ліжку, над її головою тьмяно горіла жарівка нічної лампи, і все це їй тільки наснилося. Але чому біля неї сидів чоловік і дивився, немов на хвору? Хто засвітив лампу і чому його обличчя таке серйозне, таке нерухоме? Їй стало страшно, і вона затремтіла. Мимоволі глянула на його руки, але ножа в них не було. Помалу поверталася до тями, струшувала з себе млявість і породжені сонною уявою жахіття. Здається, їй наснилося щось погане, вона закричала вві сні і розбудила чоловіка. Але чому його погляд такий серйозний, такий невблаганно суворий?
Вона спробувала усміхнутися.
– Що… що трапилося? Чому ти на мене так дивишся? Здається, мені наснилося щось недобре.
– Так, ти дуже голосно кричала. Я почув аж у сусідній кімнаті.
«Що я кричала, чим видала себе? – з жахом думала вона. – Що він знає?» Вона не наважувалася глянути йому в очі. Але він продовжував уважно дивитися на неї зверху вниз із підозрілим спокоєм.
– Що з тобою, Ірене? Що відбувається? Ти дуже дивна останнім часом, нервова, неуважна, уві сні кричиш, просиш порятунку.
Вона знову спробувала всміхнутися.
– Ні, – заперечив він. – Не приховуй від мене нічого. У тебе якісь клопоти? Усі в домі помітили, що ти сильно змінилася. Ти можеш довіряти мені, Ірене.
Він підсунувся ближче, і вона відчула, як його пальці погладжують і пестять її оголену руку, помітила незвичний вогник в очах. Їй захотілося притулитися до нього, до його міцного тіла, зізнатися в усьому і тримати його міцно в своїх обіймах, аж поки він не пробачить її, саме зараз, у цей момент, коли він щойно бачив, як вона страждає. Але світло нічної лампи було занадто яскравим, воно падало просто на її обличчя, вона засоромилася і не спромоглася вимовити ні слова.
– Не хвилюйся, Фріце, – вона старанно всміхалася, а тіло її у цей момент аж до кінчиків пальців ніг здригнулося від жаху. – Я просто трохи знервована. Це минеться.
Рука, яка вже обіймала її, різко відсмикнулася. Ірене затремтіла ще сильніше і подивилася на нього, блідого у штучному освітленні лампи, із тривожними зморшками на чолі. Він поволі піднявся.
– Не знаю, чомусь мені здавалося, що усі ці дні ти хотіла мені щось сказати. Таке, що стосується тільки нас обох. Тепер ми самі, Ірене.
Вона лежала нерухомо, ніби загіпнотизована його серйозним і непроникним поглядом. Відчувала, що у цей момент могла би дуже легко все залагодити, достатньо сказати одне слово, одне-єдине слово: «вибач» – і він навіть не запитає за що. Але чому горить це світло, це надто яскраве, безжальне світло, яке їх підслуховує? Вона відчувала, що змогла б сказати це у темряві, але світло забирало у неї сили.
– Отже – нічого? Ти нічого не хочеш мені сказати? Справді?
Яким спокусливо м’яким був цей голос, страшенно спокусливим! Він ніколи так із нею не говорив. Якби не це світло, не лампа, не це жовте жадібне світло!
Вона зробила над собою зусилля.
– Що ти собі думаєш? – засміялася вона і сама злякалася, так фальшиво це прозвучало. – Думаєш, якщо я погано сплю, це конче значить, що у мене є якісь таємниці від тебе? Чи, може, навіть свідчить про наявність коханця?
Вона аж здригнулася від того, наскільки штучно і неприродньо прозвучали ці слова, їй стало огидно і соромно за саму себе, і вона опустила очі.
– Тоді добраніч, – коротко сказав він, у його голосі чулася лють. Це був уже зовсім інший голос, він майже погрожував. Або жартував, але жартував недобре, небезпечно.
Він вимкнув світло. Вона бачила, як його біла тінь зникла у дверях, безшумно, безтілесно, немов нічний привид, а коли зачинилися двері, їй здалося, що закрилася труна. Світ довкола спорожнів, ніби у ньому вимерло все живе, тільки її власне серце гучно й нестримно билося у грудях, і кожен його удар завдавав усе більше болю.