З прихильністю твій дядько Крутень.
Лист XXVI
Мій любий Шашеню!
Так, залицяння — це час сіяння зерна, яке через десять років переросте у домашню ненависть. Зачарування, пов'язане з незадоволення бажанням, спричиняє наслідки, які люди, завдяки нашому втручанню, можуть сприймати як наслідки доброчинності або милосердя. Скористайся з двозначності слова «любов»: хай вони думають, ніби завдяки любові розв'язали проблеми, які насправді було відкладено лише на якийсь час під впливом зачарування. А тим часом ти маєш змогу тихцем загострювати ті проблеми, перетворюючи їх на постійні джерела невдоволення.
Велику проблему становить «безкорисливість». Переглянь ще раз чудову працю нашого філологічного відділу, в якій подаються рекомендації щодо заміни позитивної доброчинності Ворога на негативну безкорисливість. Завдяки цій праці ти зможеш із самого початку привчати підопічного відмовлятися від вигод на користь інших не тому, що ті інші були б ощасливлені ними, а для того, щоб він почував себе безкорисливим, відмовляючись від них. Це вже неабияке завоювання. Ще один засіб впливу, в даному випадку, коли зацікавлені сторони чоловік і жінка, полягає в різниці їхніх поглядів на безкорисливість; пам'ятай, що саме завдяки нам чоловіки й жінки сприймають її неоднаково. Жінка під безкорисливістю розуміє, як правило, турботу про інших людей; для чоловіка безкорисливість полягає в тому, щоб не завдати клопоту іншим людям. Тому жінка, яка зайшла досить далеко в служінні Ворогові, стане надокучливою більше, ніж будь-який чоловік, за винятком тих, над ким цілком домінує Наш Отець. І навпаки, чоловік може довго перебувати в таборі Ворога, перш ніж в нього виявиться таке саме прагнення робити приємність іншим, яке звичайна жінка демонструє щодня. Отже, тоді як жінка думає про те, щоб зробити послугу, а чоловік про повагу до прав інших людей, кожна сторона без будь-яких видимих на те причин може вважати і вважає другого справжнім егоїстом.
До цієї плутанини ти можеш додати тепер кілька моментів, Еротичне зачарування веде до взаємної послужливості, коли кожен радо поступається бажанням другого. Вони також знають, що Ворог вимагає від них такого рівня милосердя, досягнення якого приводить до таких самих дій. Ти повинен змусити їх прийняти як закон свого подружнього життя той ступінь взаємної самопожертви, який сьогодні виростає природно із зачарування, але який у них не вистачить милосердя виявити тоді, коли зачарування зникне. Вони не помітять пастки, бо перебувають під впливом подвійної сліпоти, помилково сприймаючи статевий потяг за милосердя і вважаючи, що той потяг триватиме завжди.
Якщо одного разу прийняти як закон Безкорисливість, нібито загальноприйняту чи умовну, закон, для підкорення якому їхні емоційні ресурси надто ослаблені, а духовні ще не зміцніли — то наслідки будуть найсприятливіші для нас. В обговоренні будь-яких сумісних дій стає обов'язковим, щоб «А» наводив докази на користь можливих бажань «Б» і проти своїх власних, тоді як «Б» чинить навпаки. Вони радо приходять до того, чого ніхто з них не хотів. Кожен відчуває приплив самовдоволення і затаює претензію, що йому віддали перевагу за виявлену безкорисливість, і незадоволення іншим через те, що йото поступка була так легко прийнята. Пізніше ти можеш відважитися на те, що можна назвати ілюзією Шляхетного Конфлікту. Грати в цю гру краще в кількості більше двох гравців, наприклад у родині, де є дорослі діти. Хтось пропонує щось досить тривіальне, наприклад, випити чаю в саду. Один із членів родини щосили намагається дати зрозуміти (хоч і не дуже багатослівно), що він не хотів би цього, але готовий піти на це з «Безкорисливості». Решта відразу ж відмовляються від своєї пропозиції, ніби через свою «Безкорисливість», але насправді тому, що не хочуть бути манекенами, на яких згадана особа практикується в дріб'язковому альтруїзмі. Але він теж не збирається відмовлятися від своєї нестримної безкорисливості. Він наполягає на тому, щоб зробили так, «як того хоче решта». Решта ж наполягає на тому, щоб зробити так, як хоче він. Пристрасті розпалюються. Невдовзі хтось каже: «Раз так, то я взагалі не питиму чаю!». І спалахує справжня сварка з гірким відчуттям образи з обох боків. Зрозумів, як це робиться? Якби кожна сторона відкрито обстоювала своє власне справжнє бажання, то всі вони залишилися б в рамках розважливості й увічливої поведінки; але саме через те, що суперечка пішла у зворотньому напрямку і кожна сторона воює за бажання іншого, вся гіркота, яку породжує вперта самовдоволеність, настирливість і невдоволення останніх десятьох років, прихована від них умовною або загальновживаною «Безкорисливістю» того, що вони роблять чи, принаймні, прощається завдяки їй. Кожна сторона досить добре розуміє і те, що «Безкорисливість» другої сторони — дешева річ, і те, що її намагаються поставити в делікатне становище. Але кожний примудряється відчувати, що він безневинний і що з ним погано поводяться, і обдурює себе при цьому не більше, ніж це звичайно робить людина.
Один розумний чоловік якось сказав: «Якби люди знали, до чого може призвести неправильне розуміння Безкорисливості, то про неї не так часто говорили б із кафедри». І далі: «Вона належить до тих жінок, які живуть для інших, — ти завжди можеш упізнати інших по їхньому загнаному вигляді». Все це може початися вже під час залицяння. Трохи справжнього егоїзму з боку твого підопічного часто менше важить у майбутньому для захоплення його душі, ніж перший вияв цієї витонченої й ніякової безкорисливості, яка одного дня може розцвісти в те, що я описав. Трохи взаємного недовір'я, подив з приводу того, що дівчина не завжди помічає, який він безкорисливий, може датися взнаки вже тепер. Лелій ці речі і ні в якому разі не давай молодим дурням помічати їх. Якщо вони це помітять, то виявляться на шляху до розуміння того, що самої «любові» ще недостатньо, що потрібно ще милосердя, якого ще немає і яке не зможе заступити зовнішній закон. Я сподіваюсь, що Гницвіль вживе якихось заходів, щоб підірвати в цієї молодої жінки розуміння абсурдності даної ситуації.
З прихильністю твій дядько Крутень.
Лист XXVII
Мій любий Шашеню!
Схоже на те, що ти погано працюєш. Використання «любові» для того, щоб відірвати його від думки про Ворога, звичайно, очевидне, але ти сам засвідчив, що не можеш повернути справу на свою користь, визнавши, що питання відвернення уваги і недоречні думки стали тим головним, на що спрямовані його молитви. Це означає, що ти зазнав чималої поразки. Коли цей чи будь-який інший вид відвернення уваги ввійде у свідомість підопічного, ти повинен переконати його в бажанні покласти цьому край зусиллям волі й молитися далі, ніби нічого особливого не сталося. Бо якщо він розглядатиме відвернення уваги як свою сьогоденну проблему, поставить її перед Ворогом і спрямує на неї свої молитви й зусилля, то замість дотеперішньої вигоди ти матимеш саму шкоду. Усе, навіть гріх, що наближає його до Ворога, обертається в кінцевому підсумку проти нас.
Перспективним може бути такий напрямок. Тепер, коли він закоханий, у його свідомості виникає нова ідея земного щастя, а відтак і нова настійна потреба в молитвах, сповнених благання і пов'язаних з війною й таким іншим. Настав час створити інтелектуальні труднощі для такої молитви. Фальшиву духовність треба завжди заохочувати. На ґрунті видимої побожності й переконання в тому, що «хвала Богові та спілкування з ним і становлять правдиву молитву», людей часто можна спонукати до прямої непокори Ворогові, який (у своїй звичайній, нудній, банальній, нецікавій манері) виразно наказав їм молитися про хліб щоденний і зцілення від хвороб. Ти, ясна річ, приховаєш від нього те, що молитва про хліб щоденний в «духовному сенсі» так само благальна, як і в будь-якому іншому.
Але якщо твій підопічний засвоїв жахливу звичку послуху, то він, очевидно, і далі звертатиметься до цих «незрілих» молитов, щоб ти не робив. Однак ти можеш помучити його нав'язливими натяками, що ця звичка безглузда і не дає позитивних наслідків. Не забудь використати доказ «Орел виграє — решка програє». Якщо те, про що він молиться, не відбувається, то це ще один доказ того, що благальні молитви не допомагають; а якщо відбувається, то він, звичайно, зуміє знайти якісь фізичні причини, що призвели до цього, і «отже, це мало відбутися в будь-якому випадку». Таким чином почута молитва стає таким самим вагомим доказом того, що молитви недієві, як і відкинута.