Чому ж не летиш? На вологім піску
танцюєш довкіл моїх тихих рук.
І п’єш з мене довгу предвічну ріку
ти, схожий на крука. Ти майже крук.
5. Гаспид, або ж дідько
Зійшла комета, Господи прости!
Мов гурт убивць повзе повз нас етапом.
Розпущені убори і хвости,
запахло спиртом, сіркою і цапом.
Він — той, що креше рогом до камінь,
і всюди починається розпуста.
І входять назавжди в солодку тінь
дівчата, смарагдові, мов капуста.
І б’ється в бубон вогке копитó,
і замовляння світяться крізь писок
під шапкою нічного шапіто,
де акробати труться об кларисок,
де криють юнок вижовклі діди…
Це тіло, цю сполохану клепсидру
рятуй мені. Я ждав її завжди,
я сам її з вертепів ночі видру
і сам її пораню. В кожну п’ядь
ввійду, вповзу в ці брами, що розкрились.
І ярмаркові діти прилетять
з пекучими надрізами для крилець.
Хроніка з 1719 р.
Заборонено ярмарки, бійки і карнавали.
Охоронці стоять непролазні, мов чагарник.
Зостається одним-єдина розвага:
привселюдне спалення чарівниць.
І повзе звідусюди понуре голяцтво —
цей маленький народ із піском у ротах.
Непристойні слова на фасадах палаццо
і судилище тлустих сутанних сутяг.
А ворожка, чи то чаклунка, чи відьма —
наче свічка, готова згаснути — лиш дихни!
(Містечковий дурень регоче ридма,
і під гавкіт собак розгоряється хмиз.)
Я обстав би за тебе, мала посвітачко в жалобі,
я твій попіл, мов пам’ять, по дрібці зберу,
але хлопці з киями взялись до наших суглобів,
і вони плюють на цей старовинний брук.
І підноситься стовп вулканічного ревного жару —
стоїмо й мовчимо, як по горло в ріці.
Просто хлопці в беретах мають вівчарок,
і вони роздерли б нас, як зайців.
Ти гориш, наче книга, в якій недописано слово,
і з густого неба такий посірілий сніг,
ти гориш, мов лялька, в якій полова,
у старих пивницях повно таких,
у глухих подвір’ях, а ще у сумних катівнях,
де минають літа, де вічна осінь — отам,
де білизни вбитої тріпотіння,
ти гориш, як свічка, понад життям.
ЯРМАРКОВІ ПАТРЕТИ
1. Павло Мацапура, злочинець
Павло Мацапура — ніжинський полковий кат, страчений 1740 р. за «ядение человеческого мяса і прочия богопротивныя злодеяния».
наша змора нічна ти давиш на дух як магніт
що за черево бідне носило сей капосний плід
прогорів у злобі своїй ніби отруєний ґніт
мацапура павло скверносій солодій содоміт
аж тепер йому страта мотузка амінь і гаплик
аж із вуст його темних повисне язик наче шлик
погойдаєшся чорною грушею павлику пане
кличмо з неба музик биймо в бубни тим паче в тимпани
повилазить усе навіть очі якими нас пік
а із неба комета рогата фініта і шиш
заговорена кров двадцяти і семи чоловік
перемелені кості монети серця і гашиш
чорний квіте ночей магістре залізних тортур
збур ходячий ганьба сім’ї мацапур
людоїд рукоблуд єзуїт зорекрад
продавець вінків рушників дівчат
і зійшовши павло на хиткий на досмертний поміст
і говорить павло побачивши яма яка
ніжні ніжинці оскоромлені в піст
може я тільки сумнів у Божих руках
а тепер полечу в нічний вавилон вавилон
і нікого з вас не болить не болить не скубе
що жив на світі такий павло
аби благими ви чули себе
та й поліз у петлю ніби там анаша
або херувимська музика ніжна
і хоч зашморг вийшла на світло душа
і кружляла над площею міста ніжина