чи, скажімо, Гоголь або Гребінка,
і якщо полізти вглиб коронацій, —
Катерина Друга, відома жінка,
тобто курва, сприяла зближенню націй.
Я дізнався тут про темні чи явні
махінації з духом. Це схоже на пляму.
І настільки тут усі православні,
що я врешті схиляюся до ісламу.
Вже обдурено тисячне покоління,
це природно й не надто великий гріх їм.
Я дізнався, що ми з одного коріння.
Себто Київ колись так само був їхнім.
9. «Мандрувати тут у середньовіччя…»
Мандрувати тут у середньовіччя —
все одно, що за князем повзти обозом.
Тільки знай дивися в кожне обличчя:
ці хлопаки описані ще Ломброзом —
щось таке злочинне, таке причинне
прозирає з їхніх сумирних писків.
В них минуле каторжне, судочинне —
словом, вони схожі на василісків.
Осінь — це дорога кудись на північ:
на деревах спалах марніє, гасне.
Тут інакший час і не діє Гринвіч,
але ти мандруєш. Буття прекрасне,
хоч темніє швидше, аніж повсюди —
що чорніше небо, то ближче до хана.
Ці місцеві вбивці не зовсім паскуди:
їм важливий сам принцип — не кров, не рана.
Князя можна забити, скажімо, в лазні
чи мечем на сходах, або на ловах.
Тут ліси сприятливо непролазні —
кількість мертвих полічиш лише по вдовах,
на деревах всохлих, яких, щоправда,
значно більше — з таким гілляччям калічим,
ніби хтось крізь них невблаганно падав.
Тут усюди пахне середньовіччям.
10. «Україна ж — це країна бароко»
Україна ж — це країна бароко.
Мандрувати нею — для ока втіха.
І тому западає спокуса в око:
зруйнувати все. І скільки б ти їхав,
бачиш наслідки: мури і житла хворі
ще, мабуть, від турків. І п’ятикутні
знаки. З криниць повтікали зорі,
тобто їх нема, криниці відсутні,
але є сліди, і це дозволяє
подавати прогноз у вигляді віри
в неминуче. Тому що наша земля є
чимось більшим, аніж сорочка для шкіри.
Це підпільне бароко влаштовує опір
і цвіте шалено навіть в уламках,
хоч забуто нас і мовчать в Європі.
Катувати зручно в палацах, замках,
а в каплицях тісно. Тому каплиці —
це найперший крок углиб України.
Мені видно все з чужої столиці.
Все на світі можна підняти з руїни,
крім живої крові, як ми вже знаєм.
Напиши, чи всі живі і здорові.
Чи літають ангели над Дунаєм,
чи дощі у Львові, чи досить крові.
11. «Взагалі ж я не проти помандрувати»
Взагалі ж я не проти помандрувати.
Не тому, що не син землі своїй рідній,
а тому, що корисно ночувати
то в півкулі західній, то у східній,
зупинятися в лісі або в готелі,
заглядати в мапи, всілякі схеми,
визначати азимут у пустелі
(головне — завжди пам’ятати, де ми),
по найтбарах шастати, галереях,
купувати колу, жувальну гуму,
розумітись на вантах, себто на реях,
на циганах, євреях. Загальну суму
витрачати легко на квіти примам,
герцогиням, курвам і телебомбам,
і любов читати у них під гримом.
У містах, де площі півколом, ромбом,
наслухати під арками ритм елегій,
розрізняти, де тойота, ямаха,
понад Райном пити райнвайн під реґґі,
на Багамах молитись до Бахуса, Баха,
всюди слухати й Моцарта, і до Бога
промовляти з різних церков, соборів.
Мрія ця духовно убога.
Це я, певно, знову захворів.
12. «А тим часом я мандрую Москвою…»
А тим часом я мандрую Москвою,
де метро трагічне і стратегічне,
що не є такою вже і лафою
чи халвою (слово яке магічне!),
адже це всього лиш система сховищ
у сусідстві з пеклом, і вкрай сумнівно,
щоб такий собі простий Андрухович
розкусив систему. Й коли о пів на