першу ночі ходиш підземним холом
кільцевої лінії, ще в тридцяті
героїчно зданої комсомолом,
тобто зеками, згадуєш не Буццаті
і тим більш не Кафку, а щось дорожче,
як, наприклад, розстріли, наркомати,
портупеї. Вітер тебе полоще,
і стоїш роззявлено, мов Хома ти,
Брут, в якого пнеться сторчма волосся
від нічного жаху порожніх станцій,
стратегічних ліній, що досі носять
імена убивць, шахраїв, поганців.
«Це, — казав професор один зі Штатів, —
історичних праць моїх персонажі».
Я не хочу вживати імен цих татів.
На вустах лишається присмак сажі.
13. «Я програвся в карти, а це ознака…»
Я програвся в карти, а це ознака,
що святий Юрко зі мною в конфлікті.
Вічно має мухи старий рубака!
Але я не клянчу, тим більше ліктів
не кусаю, бо, друже, не ревний я учень
там, де вчать науки про вертикальне.
Мене більше цікавлять вузли сполучень,
переходи духа в матеріальне.
Надивився днями крутого порно
і спромігся заснути аж пів на п’яту,
після чого збудився; на серці чорно,
а довбешку варто віддати кату
чи якомусь модному шарлатану —
хай вилущує з неї віршів сигнали,
чим тутешній люд заведе в оману.
Моє тіло, засмагле і досконале,
особливо по пояс, а може, й нижче,
пропадає всує, хоч гідне грека.
Самота моя — це як зимне днище.
На поштамті глухо, бодай переказ.
Ти також не пишеш. Гадаю, знову
маєш бестію — серце тобі украла.
Я собі поставив таку умову:
до Різдва добути — і дати драла!
14. «Скоро свято — вся столиця російська…»
Скоро свято — вся столиця російська
закипіла так, мов повстали гнані
і голодні. Я собі нагадую псиська,
що натрапив на слід цитрин, бананів,
і, спрямований чітко, як у безмежність,
я собі здаюся майже трамваєм.
Нам, їй-богу, потрібна вкрай незалежність:
торгувати з Кореєю, Парагваєм,
Палестиною, Хиною, Барбадосом,
у портах над Понтом (Херсон, Одеса).
Каравани трюмів із кальвадосом,
коньяку і хересу буйні плеса,
і, крім того, перець, імбир, гвоздика,
чорне дерево, біла слонова кістка…
А поки що — ця біганина дика
по чужій столиці. І погляд псиська.
Та й, сказати правду, пан Єлисеїв
став не той, що був, не ті ананаси,
а на нас поклав, як кажуть в Расєї.
Анаші нема. І юрмище, ласе
до видовищ, хліба (знак метрополій!),
невтоленно жебрає крихти, фрукти.
І надходить ніч у столиці голій.
Це послання можеш віддати в друк ти.
15. «Тут колись був рай: цвіли ресторани…»
Тут колись був рай: цвіли ресторани,
а також і кнайпи, звані «трактири».
Чоловік, якому це сіль на рани,
говорив: «Мені шістдесят чотири,
як співають „Бітлз“, але я потроху
поборов спокуси, як Бога Яків.
У пивничках цих прожив я епоху,
ми кружляли пиво, берляли раків».
Що йому сказати на ці зітхання?
Все на світі тлін і марнот марнота,
все минає — пиво, життя, кохання
і бухання. Мрія для ідіота —
зупинити час. Минають кар’єри,
офіцери, п’янки, минають раки,
золоті погони, епохи, ери.
Як казав Махно, все воно до нічого.
Зостаються діри, мов чорні жарти,
сіль на рани, спогади, дно у пляшці.
На постах прогулюються сержанти,
вони люблять бити кийком по ляжці.
І від того темно стає на серці,
в голові розруха, в ногах судома.
Чи вернуся я, чи загину в герці?
Чи Різдво я зможу зустріти вдома?
16. «На Різдво в Україні діються речі…»
На Різдво в Україні діються речі
потаємні й вічні. Скажімо, місяць
виявляється зайвим, тому Святвечір
переходить не в ніч, над якою вúсять