— Ну, докторе, збирайся. Ти мене вже дістав! — замість привітання виголосив поліціянт.
— Куди збирайся? — Левинський не зрозумів, що той має на увазі.
— Як куди? До буцегарні. Закрию там тебе до ранку. А завтра викличу слідчого з району, хай із тобою розбирається.
— З якого це дива мене до буцегарні? — щиро здивувавсь Андрій.
— Він іще й питає! — вигукнув Коля-дільничний. — Відколи ти приїхав, уже дві смерті в тебе на подвір’ї. Всі знають, що ти псих-припадочний, а може, ще й маніяк. Ні-ні, мені того не треба. Давай! Сам підеш чи кайданки надягнути?
До Левинського нарешті дійшло, в чому річ, але він не обурився. Навпаки, на нього напав істеричний регіт. Тітка Марина розгублено спостерігала всю цю сцену, а Ростик підійшов до Колі, витягнув своє обласне посвідчення оперативника й тицьнув йому під ніс.
— Тепер усі слідчі дії проводжу тут я. Зрозуміло? Схоже, я тут дуже вчасно з’явився.
Коля вражено витріщився на документ Белея і опустився поруч на лавку.
— Ох, докторе, японський бог, навів ти таки сюди криміналу. Село тобі не подякує.
— Село як собі хоче, — спокійно відповів Ростик, ховаючи до кишені посвідчення, — а з тебе точно спитають, чому ти про всі ці події навіть до району не свиснув. Чи, може, свиснув?
Коля-дільничний мовчав. Видно було, що «не свистів».
— По-перше, — почав Ростик, — дядько Михайло живий. А по-друге, те, що в селі діється казна-що, що банда фінансових аферистів орудує, — не вина Левинського. Це пряма вина органів, які мають наглядати за порядком. Так що, коли хочеш більш-менш вийти сухим із води, то сиди тихо і співпрацюй зі слідством.
Коля-дільничний обурився:
— Начальнику, що ти кажеш, яка фінансова банда?
— Зараз побачиш яка. Ану, тітко Марино, — кивнув Белей до жінки, — скажіть, будь ласка, хлопцям, щоб привели затриманого. Зараз допит проведемо.
— Якого ще затриманого? — вигукнув здивовано Коля.
За хвилину до хати ввели Дмитра-адвоката. Той, побачивши Колю, відразу якось осмілів і почав кричати:
— Я хочу зробити заяву, мене затримали незаконно!
— Додай іще, що в чужій коморі під час хуліганського нападу на родину Григорчуків. Це від п’яти до семи років згідно з Кримінальним кодексом України, — зазначив Белей, зручно вмостившись у кріслі посеред кімнати.
— А ти звідки такий умний узявся? — єхидно запитав Дмитро. — І взагалі без адвоката я нічого не скажу.
— Як собі хочеш, — спокійно відповів Ростик. — Зараз ми тебе закриємо, а завтра відвеземо в область, де здамо разом із речовими доказами, свідченнями потерпілих та з підозрою щодо вбивства голови села.
— Ти що гониш! Яке вбивство? Які докази?
— А хоча б оці. Ану, Андрію, — кивнув до Левинського, — тягни сюди скарби, що знайшов у коморі. Зараз ми при начальстві протокол оформимо.
Левинський пішов до машини і скоро повернувся з документами та антикваріатом. Грошей він не приніс. Коли Дмитро те все побачив, ноги йому підкосилися. Він опустився на перший-ліпший стілець і прошепотів:
— Усе, що завгодно, але голови я не вбивав.
Коля-дільничний вражено спостерігав цю сцену:
— Діма, ти про що? Ти що, знаєш, що все це означає?
Але Дмитро-адвокат раптом підскочив:
— Адвоката мені, адвоката! Більше жодного слова без адвоката!
— От і добре, — погодився Ростик. — Пане дільничний, оформляйте протокол. А ми зараз покличемо... ну, — Белей почав роздивлятися папери, — хоча б Меланію Трохим. Хай вона прихопить свій документ, що їй залишив так званий фонд. Подивимося, збігаються вони чи ні? В одному я певен: юридична фірма та сама точно. Ага, ще, мабуть, бабу Ганну слід покликати, аби свою ікону впізнала...
— Ні, не треба, — передумав вимагати адвоката Ющишин. — Дайте мені аркуш і ручку, я все сам напишу. Але ще раз кажу: до смерті голови я не маю ніякого стосунку. Для мене самого це було як грім серед ясного неба...
І як грім серед ясного неба до хати ввірвалася Петрова Уляна, вся біла як молоко. Видно, що дуже швидко бігла. Її груди ходили колесом, подих був важким, волосся розлетілося по вітрі:
— Андрію! Андрію! — кинулася вона до Левинського. — Там Максим... Максим Валянок мертвий! Раптом захрипів, упав посеред хати й не дихає...
Запала мертва тиша. Але вже через секунду всі підірвалися й помчали за Уляною.
— Зачиніть його в коморі й дайте олівець та папір, — мовив на ходу Ростик присутнім хлопцям, що скупчилися довкола хати, очікуючи свіжих новин.
* * *
Трагедія сталася в домі старого Ведмедя. Гості святкували «зачинання» весілля. Зібралися поважні ґазди, найближчі сусіди та друзі молодих, відбувався ритуал одягання деревця. Після того всі трохи перекусили, і почалися танці. Потім підійшов і молодий з компанією. Всі гарно розважались, аж раптом Максим схопився за серце й упав серед кімнати. Поки до нього кинулися, було вже пізно. Не дихав.