— Так, усім залишатися на місцях! — закомандував Коля-дільничний.
Але ця команда була зайва. Левинський швидко окинув оком кімнату. Всі присутні й так завмерли, мов паралізовані. Навіть молода із блідим, перекошеним від жаху обличчям стояла нерухомо поруч мертвого нареченого, у затерплій руці вона автоматично стискала келих від шампанського. Такий самий валявся біля тіла. Трохи осторонь стояв не менш переляканий Івась Матвіїшин. У самому кутку Андрій раптом помітив ту дівчину, котру бачив уночі на цвинтарі з покійним Максимом. Хто це? Почув, що його сіпають за рукав. Це був Коля:
— Слухай, докторе, будь другом, — винуватим голосом просив дільничний. — Кажуть, що Грицько, наш фельдшер, знову напився. Може, ти оглянеш покійного? Я все запишу як скажеш. Як-не-як, друга смерть у селі...
Левинський лише кивнув і швидко підійшов до небіжчика. Опустився над трупом, зазирнув у зіниці, привідкрив рота, оглянув кінцівки. «Дивно, — думав Андрій. — Цього разу можна без сумнівів констатувати зупинку серця, можливо, цілком природну під впливом надміру емоцій та алкоголю». Поруч схилився Ростик і підняв надщерблений келих, що валявся край покійного. Понюхав його:
— Схоже, пили шампанське. Ну, що скажеш? — запитав він Левинського.
— Цього разу нічого, — важко зітхнув той. — Природна смерть від зупинки серця.
— А що, серце може просто так узяти й зупинитись? У молодої людини? — здивувався Белей.
— Може. Якщо були якісь кардіологічні відхилення, то під дією сильних емоцій та алкоголю, або виснаження, — цілком. Але, слухай Ростику, — не міг заспокоїтися Левинський від чергової «раптової» смерті. — Я все-таки хотів би, щоб зробили розтин. Якби не смерть голови... а той, присягаюся всіма святими, був отруєний... я цього не вимагав би. Розумієш, ми можемо мати справу з холоднокровним маніяком. І це буде не остання смерть...
— Гаразд, — погодився Белей. — Тепер із цим не буде складно. Понад те, якщо підтвердиться смерть від отруєння, то можна домогтися й ексгумації голови та проведення ще одного розтину. В будь-якому разі повідомимо куди слід.
— А в тебе не буде проблем? — раптом спитався Левинський.
— У мене? Що ти маєш на увазі?
— Лише те, що офіційно ти не можеш провадити слідство, бо це інша область.
— За це не журися. Якось розберуся. Я добре знаю франківського прокурора, думаю, можна буде домовитись і з ним, і з місцевими хлопцями.
— А те, що ми нічого про фінансову аферу не сказали?
— А коли мали сказати? Сьогодні ж лише виявили. Якраз буде нагода все розповісти.
— Колян, — звернувся Ростик до дільничного, — будь добрий, збери свідчення всіх присутніх, а я поки поговорю з молодою.
Коля з усвідомленням власної важливості негайно розпочав роботу. Левинський узяв одну зі скатертин, що лежали неподалік весільних столів, і накрив нею покійника. Белей тим часом забрав наречену в сусідню кімнату для окремої розмови. Тут-таки до приміщення з диким криком увірвалася мати молодого. Кинулася до тіла:
— Синку мій ріднесенький! А що тобі сталося?! Та що тобі зробили?! Ой, люди добрі-і-і, що ж зі мною тепер буде!?
Андрій намагався якось розрадити Терчучиху, але вона ніяк не могла відірватися від померлого. Припадала над ним, як зранений звір. Нарешті, якось вдалося її трохи вгамувати. Прийшов отець Семен, що правив у місцевій церкві. Разом із жінками він забрав Максимову матір, а затим повернувся до Левинського:
— Ви лікар?
— Теоретично так, — підтвердив той. — Але не спеціаліст із установлення причин смерті. Треба дочекатися фахівців із району.
— Зрозуміло, — сказав священик і скрушно похитав головою: — Такий молодий. Такий молодий...
Натомість Ростик у сусідній кімнаті робив спроби заспокоїти молоду й розпитати її, що ж тут трапилося. Оксана Ведмедева наче заціпеніла. Вона ледве рухалася, постійно повторюючи ту саму фразу: «Я не розумію. Я не розумію». Ростик посадив її в зручне крісло і приніс води. Вона трохи надпила й перелякано подивилася на Белея, не розуміючи, що той від неї хоче. А він утішав:
— Оксано, прийміть мої співчуття. Мене звати Ростислав Белей. Я слідчий зі Львова. Не питайте, чому зі Львова, — довга історія. Так сталося, що справи привели мене до вашого села. І якраз цей жахливий випадок напередодні весілля... У вас іще все буде добре. Розкажіть мені, що сталося.
Вона якийсь час дивилася на Белея, наче до неї ніяк не доходила суть запитання. Нарешті зрозуміла, що від неї хочуть, і коротко розповіла: