Гість із району задумався. Ще раз окинув оком присутніх і згідно махнув головою:
— Гаразд. Завтра проведемо розтин та аналіз.
— Можна буде поцікавитися результатом? — обережно спитав Белей, бо знав, як оперативники не люблять, коли чужі втручаються в їхню роботу. На щастя йому попався розумний слідчий, який швидко зметикував, що тут справа нечиста. І що простіше все випитати в цього «заїжджого», ніж самому починати розслідування з нуля.
— Без проблем, але з однією умовою.
— Якою? — поцікавився Ростик.
— Я мушу все детально знати.
— Добре. Я завтра заїду по результати й усе детально розповім. І ще одне: як мед, то й ложкою... Я хотів би ще кількох людей допитати, для повної картини завтрашньої розповіді.
— Валяй, скільки хочеш, — не приховуючи задоволення (це ж яке полегшення!), відповів слідчий. У протилежному випадку саме йому доведеться сидіти отут у селі цілісіньку ніч і пропустити футбол наших з Аргентиною. А коли тому так приспічило, то хай розслідує. Все одно офіційний звіт за проведену роботу буде його.
Тіло Максима забрали й поїхали. Левинський підійшов до Ростика, тихо спитався:
— Тобі вдалося переконати їх зробити розтин?
— Так. Зрештою, в того слідчого, видно, є важливіші справи, тож він із радістю дозволив нам робити все, що хочемо.
— Звідки ти знаєш?
— Він увесь час поглядав на годинник, начебто дуже поспішав. І міна в нього була вкрай незадоволена, коли приїхав. Думаю, він вирішив нашими руками організувати собі звіт про «успішно проведену роботу» і премію до нього.
— А тобі премію? — поцікавивсь Андрій. — Ти ж усю роботу зробиш!
Белей усміхнувся й поплескав друга по плечі:
— По-перше, не я, а ми разом. Без тебе мене тут і близько не було б. А по-друге, рано чи пізно я сюди міг би приїхати.
— Чому? — здивувався Левинський.
— Після того як у нас нічого не виявилося на того чеха, я дав запит до Праги. Звідтам мені повідомили, що вже давно стежать за «паном Гуком», бо ж окрім гуманітарної діяльності він активно підторговує антикваріатом із різних куточків Східної Європи. Думаю, він не лише в Україні мав інтерес. Тут справді міжнародна фінансова афера. Якщо я це зараз розкручу, то не лише одержу премію, а й, цілком імовірно, дістану підвищення по службі. І тоді — я твій боржник.
— Ніякий ти не боржник. Мені ось що пригадалося. Та дівчина, з якою я бачив Максима вночі на цвинтарі, — вона тут. Це Настя Дідух, перша дружка молодої.
— Цікаво, — роздумував Ростик. — Треба буде з нею поговорити. Тільки давай завтра. У нас там ув’язнений сидить у коморі. Треба його випустити. Офіційно ми не маємо права його тримати.
— Але ж він утече! — вигукнув Андрій.
— Не бійся, не втече. Я сказав тітці Марині покликати його батьків. От із ними якраз і будемо домовлятися. Тут поки що нам нічого робити.
— Господи Боже!.. — простогнав Левинський. — Чи я хоч раз висплюся в цьому селі?..
* * *
Незважаючи на пізню годину, на подвір’ї Ковальчуків було людно. Одні приходили, другі відходили. Складалося враження, що цілісіньке село не спало. До Левинського наблизився дядько Гнат:
— Ти мені поясни... З того моменту, як ти приїхав, життя в нас тут нема! Все було нормально: тиша, спокій... Нє, треба село на дурдом перетворити! Як ти ще своїх психів сюди не привіз?
Андрій уже навчився реагувати на таке з гумором:
— А що, дядьку Гнате, чудова ідея! Клімат ідеальний. Наступного року обов’язково привезу. Хай підлікуються трохи. Вони теж люди.
Дядько лише глянув із-під лоба на Левинського, сплюнув спересердя й посунув назад. Натомість до Андрія та Ростика підійшов якийсь незнайомий чоловік і представився:
— Я Богдан Ющишин. Батько Дмитра. Може, поговоримо?
— Може, й поговоримо, — погодився Белей. — Ходімо в хату. А Дмитра я зараз відпущу. Тримати права не маю.
На ці слова чоловік полегшено зітхнув. Видно, обіцяв жінці, що повернеться із сином. Люди розступились і пропустили їх до хати.
— Сідай, пане Богдане, — показав Ростик старому Ющишину на місце біля столу.
Той знехотя примостився на край лави:
— Що йому буде? — запитався.
Ростик сів теж біля столу, але навпроти. Левинський чомусь вирішив поставити води нагріти. Навіщо, сам не знав. Але відчував: якщо теж сяде, то там і засне, де сів.
— Усе залежить від міри участі вашого сина в цій афері. Ви узагалі-то знали, чим він займається? — відповів запитанням на запитання Белей.