— Чекайте, чекайте... — перебив Левинський. — Павле Григоровичу, ви хочете сказати, що якби таку дозу випила людина зі здоровим серцем, то їй нічого не сталося б.
Павло Григорович знову задоволено всміхнувся:
— Сто відсотків! Ну, добре, дев’яносто дев’ять. Залишмо один на Бога.
— А він не міг ужити цей... — марно силкувався пригадати вчену назву Ростик, — цю беладону в складі якогось лікувального препарату, таблеток абощо?
Павло Григорович заперечно похитав головою:
— У такому хімічному стані, як вона є в нього в крові, — ні. Очевидно, це була настоянка якихось трав. Я помітив іще деякі домішки природного рослинного походження, але цілком безпечні. До речі, він її прийняв із шампанським. Це показав аналіз залишків алкоголю у фужері.
— Павле Григоровичу, — звернувся до патологоанатома Белей, — у мене є одне дуже принципове й важливе запитання. Подумайте, будь ласка, перш ніж дати відповідь: чи міг покійний ужити цю речовину випадково?
Павло Григорович поміркував, а потім упевнено відказав:
— Не міг. Хіба що ненароком випив чийсь трав’яний настій для лікування імпотенції.
— Тобто?
— Річ у тім, що трави, які ввійшли в напій, котрий ужив покійний, також часто використовують у препаратах для лікування чоловічої немочі.
— Приїхали! — мимоволі вирвалось у Тувинського. — І що далі?
— А далі, — цілком серйозно промовив Белей, — якщо Павло Григорович на дев’яносто дев’ять відсотків упевнений, що Максим Терчук не міг випити цей препарат випадково, то я проситиму місцеві органи влади про дозвіл на ексгумацію тіла Володимира Ющишина і проведення медичної експертизи.
Усі голови мимоволі повернулися до слідчого. Той почухав потилицю:
— Що ж, я зв’яжуся з прокурором. Ви впевнені, що це необхідно? — ще раз перепитав він Белея з Левинським.
— Цілком, — відповів Андрій. — Я готовий уже посвідчити, що голову було отруєно.
— Тоді я пішов дзвонити прокурору, — приречено зітхнув слідчий.
Буквально за годину прокурорський дозвіл був на руках. Ексгумацію призначили на завтра. Одночасно був одержаний і ордер на арешт Івася Матвіїшина.
* * *
— Не розумію! Нічого не розумію! — твердив усю дорогу назад до села Левинський. — Якщо його не хотіли вбивати, то чого вбили? Може, й голову не хотіли вбивати? Може, вони обидва лікувалися від імпотенції?
— Не виключено, — відповів Белей. — Але тоді дивні ці ліки, які швидше вбивають, ніж допомагають.
— А може, обидва перебрали з дозами?
— Тобто?
— Ну, Максим випив як слід, але на його серце то виявилося занадто. А голова вирішив подвоїти дозу — і от результат.
— Ні, вже якось дуже закручено. Та й, зрештою, ти забув, що в голови були судоми, а в Максима — ні. Очевидно, мова про два різні препарати.
— Так, — погодився Левинський. — Треба дочекатися головиного розтину. Господи, мене в цьому селі проклянуть!
— Ти тут до чого? Може, навпаки, їхнє щастя, що з’явився. Може, ще не одну смерть завдяки тобі вдасться зупинити...
— Я теж хотів би так думати. Але інколи мені стає страшно.
— Від чого? — здивувався Ростик.
— У мене таке враження, що я притягую ненормальних.
Белей розсміявся:
— Тоді я лише притягую кримінальників. Перестань, Левинський, це все побічні ефекти наших робіт. Та тобі справді треба відпочити, — резонно зауважив друг.
— Тут відпочинеш...
Якийсь час чоловіки їхали мовчки, раптом Ростик спитався:
— Андрію, скажи, якби хтось хотів когось отруїти, то де в цьому селі дістати отруту?
— Ти мене питаєш? — розсміявся Левинський.
— А кого ж? Чи в тебе вже на нервовому ґрунті роздвоєння особистості почалось і вас тепер двоє? — зіронізував Белей.
Левинський лише скривився:
— Припини знущатися. Дай подумаю. Так відразу й не скажеш... Може, пішов би до старої Параски, аби щось порадила.
— Параска? Це хто така?
— Місцева знахарка. Щось на зразок доморощеної відьми. Стара як світ. Я думав, ніби вже покійна, але якщо Дмитро Ющишин згадав про неї, коли переповідав підслухану розмову Оксани й Івася, то значить іще жива.
— І ти думаєш, що можна запросто прийти до знахарки і сказати: так і так, мені потрібно отруїти сусіда? — цілком серйозно поцікавився Белей.
— Ну, може, й не так. Може, вбивця знав про хворе серце Максима і спеціально попросив щось таке, аби його доконало. Стара могла й не запідозрити. Пригадуєш слова патологоанатома, що нормальну людину ця доза не вбила б?..