— Логічно, — погодився Ростик. — А голова?
— Ой! — мимоволі вирвалося в Левинського. — Я вже починаю просити Бога, щоб то була своя смерть, а то так все заплутано виходить...
— Заплутано, бо ми ще не бачимо зв’язку між ними, — уточнив Ростик.
— А думаєш, що є зв’язок? Що вбивця та сама людина?
— Ще точно не знаю. Але, як бачиш, спосіб однаковий. Хоча... Що нам, урешті-решт, відомо про обидва випадки? — спробував зробити якийсь підсумок Белей. — Отже, ми знаємо, чим, за яких приблизно обставин і яким мотивом керуючись убили Максима. Що ж до голови, то можемо лише припускати, що його вбили, але не знаємо за яких обставин і що послужило мотивом... Коли врахувати його участь у фінансовій афері, це могли бути гроші.
— Або навпаки, — зіронізував Левинський.
Від несподіваної думки Белей аж пригальмував:
— Що навпаки?
— Ну, голову — з любові, а Максима — за гроші, — уточнив Андрій, не втямивши, що так занепокоїло друга.
Натомість Ростик уважно подивився на нього й поволі відповів:
— А знаєш, у цьому щось може бути...
— Тобто?
— Ми чомусь відразу припустили, що одного вбили за гроші, а другого — з любові, й навіть не допускали, що мотиви можуть бути цілком інакшими. Хто знає, а раптом Оксана змовилася з Іваном прибрати суперника, а потім вони сподівалися: коли весілля буде на носі, а батько нареченої — в трансі, їм вдасться вмовити старого Ведмедя на їхній шлюб?
— І як ми про це дізнаємося? — поцікавивсь Андрій.
— Поговоримо з людьми. Як то кажуть, нема диму без вогню. Почнемо з головиної вдови й тієї відьми-знахарки. Але вже завтра, — поспішив уточнити Ростик. — Після ексгумації. А то ще зопалу дров наламаємо.
Коли проїжджали повз садибу Коцюб, їм назустріч вибіг Петро й почав махати рукою, мовляв, завертайте.
— Сподіваюся, тут нічого не сталося? — саркастично зауважив Левинський.
Петро підійшов до машини і привітався з обома за руку:
— Я саме по вас. Сьогодні зранку таких коропів у ставку наловив! Уляна їх напекла та й каже: «Поклич Андрія з другом. А то вони в місті таких не з’їдять». Я тільки вийшов — а тут бачу: і ви їдете.
Андрій спочатку хотів якось викрутитися, бо не дуже кортіло зустрічатися з Уляною. Смішно сказати, але соромно було перед другом за те, що сталося між ним та його жінкою. Однак Белей, почувши про свіжу рибу, заголосив, мов той кіт:
— Прекрасно! Коропи — понад усе! Вилазь, Левинський. Я звідси не піду, поки хоч один хвіст залишатиметься.
Хочеш не хочеш, довелось Андрієві вибиратися з машини й іти до Уляни в гості. Вона накрила в саду, під виноградом. Їли рибу, пили хороше домашнє вино, і на свіжому повітрі поволі в усіх розв’язались язики.
— Я не розумію, — почала Уляна. — Як можна до себе у дружки запрошувати колишню велику любов чоловіка?
— Ти про що? — поцікавився Петро.
— Та про Оксану Ведмедеву й Настю Дідух. Пригадуєш, як Максим за нею увивався? Вони вже давно поженилися б, якби її мама не була проти. Не хотіла доньку «за бідака» віддавати. Пам’ятаєш, як ми прийшли до них колядувати в перший рік, коли побралися? Тоді й Максим був із нами. Він іще у школі працював. Стара його як побачила, вхопила мітлу, дарма що Різдво, і при всіх погнала з хати, аби «духу його тут не було».
— Та пригадую, — підтвердив Петро. — Ми ще намагалися її якось укоськати, але вона й чути не хотіла. Казала, сама набідувалася, то доньці такого не хоче. І чого добилася? Максим он яких гараздів нажив, а Настя й далі в дівках ходить.
Ростик з Андрієм забули про рибу, вино й уважно слухали розмову чоловіка з жінкою.
— А що, коли Максим повернувся з Італії вже багатим, він більше не зустрічався з Настею? — спитав Левинський.
— Та начебто ні, — задумалась Уляна. — Хоча він через неї і поїхав до тої Італії. Хотів трохи грошей заробити, а потім одружитись. Їх, щоправда, кілька разів бачили разом, але так, щоб знову зустрічалися, то ні.
— Скільки він був у Італії? — і собі поцікавився Ростик.
— Та років зо п’ять, а може, й шість, — відповів Петро.
— І що, за шість років любов минула? Як його звело з Оксаною Ведмедевою?
— О, це дуже романтична історія, — пожвавішала Уляна. — Вони зійшлися в тій-таки Італії, на березі Адріатичного моря. Уся родина Ведмедів поїхала відпочивати туди. Там вони зустріли й Максима. Кажуть, сам їх до себе запросив. Його справи пішли вгору, він там на виробництві якусь формулу хімічну вдосконалив, патент одержав і відсотки від випуску продукції. А поїхати й улаштуватися на роботу йому допоміг старий Ведмідь. Там вони з Оксаною і зійшлися. Вона ж молодша за нього років на шість-сім. Коли він поїхав за кордон, іще в школу ходила.