— Дякую, хлопці. Я в район, буду близько обіду. Якщо треба, то дзвоніть.
— Добре, — кивнув Ростик. — Сподіваюся, ніяких форс-мажорів до того часу не трапиться.
Коля пішов, а Белей і далі сидів та уважно вивчав список.
— Щось є цікавого? — спитався Левинський.
— Так, — кивнув той головою, не відриваючись від паперу. — Серед присутніх були Ведмідь із сім’єю, а значить була й Оксана, а також Настя Дідух — Оксанина дружка. До того ж Настя, виявляється, племінниця дружини Богдана Ющишина, а от її батьків чомусь не видно серед запрошених.
— Може, десь поїхали? Знаєш, скільки тепер люду по закордонах сидить.
— У кожному разі треба з’ясувати, — категорично заявив Ростик.
— Це так важливо? — здивувався Левинський.
— Усе, що видається дивним, може бути важливим, повір моєму досвіду. Принаймні ми вже маємо двох осіб, які були в обох місцях злочинів на момент їх скоєння. А це вже щось. У мене таке відчуття, що ниточки поволі намацуються.
Проте Левинський не поділяв думки друга:
— Ці ниточки можуть намацуватися щодо Максима, але не щодо голови. Який резон обом дівчатам його позбуватися? Тут я ставив би на когось іншого.
— Наприклад?
— Іще не знаю, — стенув плечима Андрій. — Треба з усіма переговорити.
— Добре, але давай уже, коли маємо такий збіг, спершу поспілкуємося з тими двома. До речі, мені вчора дзвонили з дактилоскопічної експертизи. На фужері Максима — відбитки пальців не лише Івана та Максима, а й Оксани.
Від несподіванки Андрій роззявив рота:
— Невже вона таки справді отруїла свого нареченого?
— Боюся, що цілком можливо. Треба з нею ще раз поговорити.
— То що, відразу й підемо?
— Ні, — заперечив Ростик, — спершу я хочу перекинутися слівцем із Настею. Маю перевірити, хто з них каже правду стосовно того, як вона стала дружкою. Непоганий спосіб вирішити всі проблеми — як ти думаєш? — узяти колишню суперницю в дружки, повісити на неї вбивство нареченого й успішно втекти з коханим.
— А голова тут до чого?
— Може, він щось знав або бачив. Вона просто усунула небажаного свідка. Ти ж сам казав, що не лише гроші можуть бути мотивом у вбивстві голови.
Левинський мовчав, йому не було що заперечити.
* * *
Настю вони застали якраз на порозі її дому. Видно було, що кудись поспішає:
— Вибачте, ви не подаруєте нам кілька хвилин? — перепинив дівчину Белей, усміхаючись на всі свої тридцять два.
Настя, очевидно, не мала настрою розмовляти з небажаними гостями, тому жодним чином не прореагувала на доволі-таки симпатичний усміх Белея:
— Я поспішаю. Зайдіть іншим разом.
— Лише два слова, це дуже важливо, — уже почав її просити й Левинський. — А може, вас підвезти куди?
Настя завагалася:
— Мені в Яремче треба, боюся спізнитися на автобус.
— Ми вас підкинемо, — швидко запропонував Андрій. — Машиною будете навіть швидше, ніж автобусом.
Дівчина погодилася. Через кілька хвилин вони вже плавно викотилися на обласну дорогу. Левинський був за кермом, а Белей сів позаду, поруч Насті, аби не говорити через плече.
— Настю, скажіть, будь ласка, які у вас стосунки з Оксаною Ведмедевою?
— Ніякі, — коротко відрубала вона.
— То чому ж вона попросила вас стати першою дружкою?
— По чім я знаю? Може, хотіла допекти, що виходить за мого колишнього хлопця. Але мені то байдуже, я за Грицька заміж збираюся. Погодилась, аби їй показати, що маю то все в дупі.
— Дивно, Оксана каже, що її про це просив Максим.
— Бреше вона. Зараз усе, що хочеш, можна на покійного сперти.
Левинський на те кашлянув. Белей зрозумів, що він має на увазі.
— Настю, не ображайтесь, але люди казали, ніби ще зовсім недавно бачили вас на цвинтарі з Максимом уночі. Ніби ви чимось були зажурені, а він пропонував вам їхати з ним в Італію.
Дівчина зневажливо скривилася:
— Ну й село! Ну й банда! Роботи в них немає! Усе бачать! Усе чують! Аби їм повилазило! По цвинтарях їх якась холера носить серед ночі...
Левинський уважно стежив за дорогою, вдаючи, що не має жодного стосунку до цих слів.
— Так, я зустрічалася з Максимом, — продовжувала Настя. — Він ходив за мною кілька днів, просив зустрітися. От і вирішили — на цвинтарі, аби ніхто не побачив та й плітки б не розпускав. Тоді він сказав, що помилився в Оксані. Що досі любить мене. Просив, аби я пішла за нього. А коли ні, то він якийсь час поживе з нею та й покине. Я ж сказала, що не зможу з цим жити й людям в очі дивитися. Базікатимуть, що спокусилася на його гроші й розбила вже майже сім’ю. Також сказала, що нічого в нас не вийде. Що люблю Гриця й виходжу за нього.
— А ви справді його любите? — несподівано поцікавився Левинський.
— Так, люблю, — огризнулася Настя, — і консультацій психіатра в цьому питанні не потребую.