— Ова! — вигукнув дядько. — Ось і наш доктор з’явилися. Христос воскрес, Андрію!
— Воістину воскрес, дядьку Гнате, — Левинський усміхнувсь і почав обніматися з гостем. Таки справді був радий його бачити.
Мама пішла на кухню і принесла столове начиння для сина.
— Сідай із нами, Андрійку, ми поки що так, перекушуємо. Батька терміново викликали в лікарню, тож чекаємо, коли повернеться. Казав, скоро буде. Тоді й пообідаємо. Добре?
— Звичайно, що добре, — кивнув Андрій. — Ну, дядьку Гнате, розказуйте, що нового?
— А що, цікаво?
— Цікаво.
— Ти тоді, після розкриття тієї справи, наступного ж дня чкурнув із села й більше туди не потикався, як відрізало. Як там твій друг, Белей?
— Чудово. Пішов на підвищення. Ви кажете «чкурнув», — повернувся до теми Левинський. — Я тоді препаршиво почувався. Шкода мені було й Анни, й Насті...
— Хто ж їм винен, — знизав плечима дядько Гнат. — До речі, як потім довело розслідування, твоя версія майже підтвердилася.
— Майже? Що було не так.
— Параску вбила Настя. І кролів також вона била. Анна сказала, коли помітила, як ти дивишся на кролячі тушки, то відразу зрозуміла, в чому справа. Всю вину хотіла взяти на себе. Але вона правша. Це Настя лівша.
— Але ж відбитки пальців?
— Пляшечку теж закинула Настя. Сама Анна запхнула її у смітник, але донька побоялася залишати доказ навіть на подвір’ї, тож підкинула в дровітню до мене. Думала, що до зими туди ніхто не полізе.
— Скільки їм дали?
— Матері — шість років за ненавмисне вбивство, а доньці — дванадцять, бо то вона свідомо хотіла отруїти Оксану й убила Параску.
— А Ющишини як?
— Нічого, Бог милував. Дмитруню за те, що сам у всьому зізнався і здав, як то кажуть, нажите нечесною працею, дали п’ять умовно. Щоправда, юридичну ліцензію відібрали. Він тепер татові у селі допомагає. А Оксана таки одружилася з Івасем. Старі Ведмеді страх які недовольні були, та, коли народилася внучка, на сьомому небі від щастя. Пробачили молодим. А вдові голови повернули якихось двадцять тисяч гривень, казали, що він рахунок мав. Коля-дільничний до Львова їздив по ті гроші.
Левинський усміхнувся про себе, отже, Белей таки передав їй ту суму, як обіцяв.
— А мало не забув, — продовжував гість. — Тобі тітка Марина й дядько Михайло вітання передавали, і ще маєш лист від Петра та Уляни. Уявляєш, у них син народився!
Левинський обережно взяв до рук конверта, відкрив його. Там була вітальна поштівка з Великоднем і фотографія: щасливі Петро з Уляною та місячним немовлям. Він повернув фото. Ззаду був напис Петровою рукою «Доброму другові на пам’ять. Ми назвали його Андрієм»...
Левинський довго мовчав і роздумував. Невже це таки його син? Хай так. Він пригадав, як Уляна казала, що першого разу підлила приворотного зілля. Однак йому ніяк не хотілося вірити в силу тих чарів. Він чітко бачив перед собою красиву жінку, яка вирішувала свою проблему. Всміхнувся. Цікаво: де ж та межа вільного вибору й поневоленої свідомості? Що ж, кожен сам коваль свого щастя. Треба буде їм написати, — подумав. — Привітати із сином.
Серпень 2014 року
Київ
Читайте також в Ефектній серії
ДМИТРО БІЛИЙ
кабінет доктора калігуси
Молода вродлива аспірантка Інга приїздить до подільського містечка Млинник на запрошення тамтешнього товариства краєзнавців — досліджувати спадщину загадкового етнографа Ґустава Калігуси, що був звинувачений у злочинах, пов’язаних із темою його наукових зацікавлень — магічними обрядами. Та невдовзі, опинившись у небезпечному колі, дівчина починає шукати вже не академічні здобутки, а спосіб урятуватися.
Містика, історія, наука, детектив... Новий роман Дмитра Білого. Трилер, загадка для читачів, подорож лабіринтами психіки, де прояви тілесності пов’язані з історією, насиллям та магією...
Літературно-художнє видання
Ефектна серія
Леся Демська
Літо психіатра
Роман
Видання друге, без змін
Обкладинка Василини Білошицької
Шеф-редактор Іван Андрусяк
Головний редактор Юрій Бедрик
Коректор Тетяна Лановець
Верстальник Олександр Гончар
Підписано до друку 19.11.2019 р.
Формат 84x108/32. Папір офсетний.
Гарнітура Noto Serif. Ум. друк. арк. 9,2. Друк офсетний. Наклад 1500 прим.