У міцно затиснутому кулаці небіжчика щось було. Андрій трохи повагавсь, а потім таки насилу розімкнув холодні пальці, й на долоню йому випав якийсь предмет. Придивившись уважно, Левинський помітив, що це ключ від його комори.
Приблизно за годину, коли вже потроху світало, прибіг Петро з місцевими дільничним та фельдшером. Петро був геть задиханий, поліціянт — знервований, а фельдшер — сонний.
— Ну, де голова? — рявкнув дільничний.
Левинський показав рукою на покійника.
— Ви що, рухали труп? — підозріло подивився поліцейський на Андрія.
— Ми лише хотіли подивитися, хто то, — винувато відповів Петро.
— От і побачили на свою голову. До речі, хто перший побачив і о котрій точно годині?
— Ми обидва одночасно, — тепер уже говорив Левинський. Це було десь близько третьої. На той момент він уже був мертвий години зо дві-три, але не довше.
Дільничний здивовано зміряв очима Левинського.
— Звідки знаєш?
— У мене медична освіта.
Раптом обличчям поліціянта пробігла якась думка: — A-а, понятно. То ти цей львівський доктор, що в нашого колеги хліб забирає, — і показав рукою на фельдшера.
— Hi в кого я не забираю хліба, — обурився на таке звинувачення Андрій. — Люди самі йдуть, кажуть, що один лікар на п’ять сіл.
— І що? А де медична етика? — не поступався дільничний.
Але тут втрутився сам фельдшер:
— Колю, помовч, ніхто в мене нічого не забирає. Дякую, що поміг, адже це не надовго? — запитально подивився він на Левинського.
— Ні, не надовго. Якщо Бог буде добрий, то за два тижні мене вже тут не буде, — категорично заявив Андрій.
— Що ти маєш на увазі? — знову підозріло подивився на нього дільничний Коля.
— У відпустці я! — визвірився на нього Левинський. — Ні дня тут не залишуся!
— То тобі в нас смердить?! — почав заводитися Коля-поліціянт. Тільки тепер Левинський допер, що від того добряче тхне місцевим самогоном. Він уже набрав повні груди повітря, аби щось відповісти, як між ними став Петро.
— Хлопці, ви чого пургу женете! У нас тут покійник, а ви з’ясовуєте, чий сарай кращий?
Хоч як дивно, ці слова таки подіяли на Колю-дільничного. Він схилився над тілом, трохи його пооглядав, а тоді кивнув до фельдшера:
— Ану, Грицю, перевір діагноз львівського доктора. Щось мені ніяк не хочеться криміналу.
Фельдшер Гриць уважно схилився над тілом і після кількох хвилин огляду цілком підтвердив слова Левинського. Він теж не сумнівався, що причиною смерті голови стала отрута.
Коля-дільничний уважно вислухав фельдшера, кілька хвилин подумав, витягнув блокнот і почав писати: «Сьогодні, 13.07, приблизно о 3:00 ранку двома громадянами, Левинським Андрієм...»
— Як тебе по батькові, докторе:
— Маркіянович.
Коля продовжив: «...Андрієм Маркіяновичем та Коцюбою Петром Васильовичем, був виявлений труп голови села Ющишина Володимира Петровича. За свідченнями місцевого фельдшера Вовка Григорія Миколайовича, смерть настала внаслідок зупинки серця. Слідів насильницької смерті не виявлено».
— Що значить «слідів насильницької смерті не виявлено?!» — обурився Левинський. — Та ми ж обидва посвідчили.
Коля-дільничний тяжко зітхнув:
— Докторе, ти мені тут криміналу не розводь. У мене пристойне село, а не Верховна Рада. Ну, сам подумай, кому треба було травити голову? Наїде зараз купа інспекторів із району, а в людей тут мак на городах, самогон, обрізи незареєстровані в стодолах... Та мені життя не буде. Так що підписуйте папір і не мороч нікому голову.
— А що він робив під моїм вікном? — не втихомирювався Левинський.
— Дорогу скорочував, — навіть не мигнув оком Коля. — Онде його хата через два двори, — показав рукою кудись униз.
— А ключ від моєї комори? — випалив останній аргумент Левинський.
Поліціянт на секунду замовк:
— Який ключ?
— У нього в руці був затиснутий ключ від моєї комори.
— Ану покажи.
Левинський простягнув дільничному ключа. Той узяв його й почав безпорадно крутити між пальців.
— Чувак, ти розумієш, що це вещественное доказательство. Ти якого хрена його забрав?
— Забрав, бо від моєї комори.
— Звідки знаєш?
Тоді Левинський коротко розповів про пригоду минулої ночі. Коля уважно вислухав, сховав ключа до кишені і простягнув свій блокнот та ручку Петру:
— Досить. Ключа я залишу в себе. Як іще щось спливе, то дам ділу хід. А зараз підписуйте.
Аж тут раптом закомизивсь і Грицько-фельдшер:
— Коль, а може, справді в район повідомити?
— Я тобі повідомлю! Я їм тоді все про тебе розкажу!
Після цих слів Грицько швидко підписав протокол і передав ручку Петрові. Петро винувато подивився на Андрія: