А зранку із тих, що залишилися, роблю собі сніданок. Не щодня, звичайно, лише іноді, у вихідні. Я оббираю лушпайки, ріжу великими кружальцями надвоє–натроє, викладаю в один ряд на пательню і підсмажую, бажано на смальці. Розбиваю туди ж кілька яєць. Ще пару картоплин залишаю і потім у тарілку докладаю такими ж кружальцями, тільки не підсмаженими, а холодними. Як же під час Льодовика і щоб не докладати холодного?.. Поєднання підсмажених, із золотистою шкірочкою, і просто печених — саме по собі виглядає апетитно і створює святковий настрій! Найкраще іде з маринованими кабачками, просто у мене зараз є мариновані кабачки, із Єгипту, здається.
Але коли я все це підсмажив і розклав, залишилося лише кабачки відкрити, знову постукав Мамонт. Він сказав, щоб я спускався до нього на торт із ковбасою. Що ж, мене два рази запрошувати не треба.
— Щось ти рано починаєш…
— Та ну його в пень! Давай заходь…
— Я якраз картоплі насмажив, взяти із собою?
— Ну, бери і спускайся, дівки також на підході! — ще гукнув Мамонт, знову гупаючи сходами вниз. — Нас чекає шальона ніч!..
Петруня–Мамонт живе поверхом нижче, його кімната одразу під моєю, і він її чомусь називає «майстернею». Раніше він працював у культурі, у Палаці культури з дурнуватою назвою «Більшовик» (ще до Льодовика, звісно), і авансу, й зарплати йому вистачало рівно на два дні. Каже, що там у нього також була схожа кімнатка, щось там майстрував на продаж: акваріуми чи клітки для папуг. Виявляється, наш Петруня — майстер на всі руки. Ну і нехай собі, якщо йому так подобається, то я також називаю його кімнатку «майстернею», хоча, як на мене, це звичайна кімната старого холостяка, така ж, як і в мене, тільки стеля трохи нижча.
У нас спільний вхід із заскленої тераси, але різні поверхи. У нього — напівпідвальний, у мене — перший. А ще у нас спільні туалет і душ. Щодо душу, то я нашого Мамонта там майже не помічаю, а от його звичка надовго зачинятися у туалеті мене уже давно дістала.
— До речі, обухівська фабрика туалетного паперу тепер на привізній деревині, — підійшов я здалеку. — Ресурси планети не безмежні, щоб отак спускати в унітаз по піврулону за одне присідання! — це щоб уже дійшло і до Петруні.
— Ага, ти, Коломбо, краще повчи своїх дівок! — одразу вдає ображеного Петруня. — Нехай своїми тампонами з крильцями не забивають стік у душі?
Звичайно, тими тампонами він заганяє мене в кут. Я навіть не можу згадати, чи це після Ліди, чи після тієї випадкової бібліотекарки?.. Навряд чи після Лідки, хоча вона така розсіяна, все могло бути. А якщо це бібліотекарка, а я не подивився? Невже навмисно хотіла мені насолити? Бо ж ні Нонна, ні Валюша у наш душ не ходять.
Наша кухарка Нонна мешкає в іншому крилі, з іншим виходом, одразу на вулицю, ми ж із Петрунею маємо вихід лише у двір. Щоб потрапити від себе до нас, вона повинна вийти на вулицю і вже тоді через хвіртку зайти у двір. Валюша, або «радистка Кет», як частіше ми її називали, Міхова секретар–референт, мешкає десь на Теремках, які тепер, звісно ж, перейменовані у просто Хатки.
На місці Мамонта я б цих наших дівчаток, Нонну з Валюшею, взагалі не запрошував, але коли хвилин за двадцять, прихопивши сковорідку з картоплею, я таки спустився до Петруні, то вони вже сиділи. І як це наша «дюймовочка» Нонна зуміла прослизнути, що я не почув? А от «радистці Кет» не здивувався. Вона єдина із нас була громадянкою Московії і, як і належить ворожій шпіонці, вміла ходити тихо. І тепер із першого ж кроку я знову став учасником звичної вистави, де кожному відома його роль: жених Петруня і нєвєста Нонна, ворожа шпіонка «радистка Кет» і я — просто нечиста сила, і як таких земля носить! Утім, не кожного разу аж до чогось такого доходить.
Що ж, навіть у льодовиковий період можна жити собі на втіху. Принаймні на його початковій стадії, якщо нам попереду і справді судилося ще дві тисячі років такого щастя!.. Наша Нонна вже встигла побувати на заробітках аж в Австралії. Відбула там цілу п'ятирічку і лише півтора року як вернулася. Ще свіжі спогади про кенгуру, купання у лазуровій лагуні і таке інше… Це попри нічні зміни на шоколадній фабриці в околицях Сіднея та роботу у барі польського товариства.
Шельфові льодовики Антарктиди, здавалося б, також мали розростися, бо ж похолодання загальнопланетарне. У деяких місцях ближче до Південного полярного кола так і сталося, але лише у деяких. Загалом же антарктичні льодовики з початком похолодання у Північній півкулі потоншали, і в цьому була ще одна велика загадка всього того, що трапилося. Я й досі не зустрічав цьому жодного притомного пояснення. Окрім хіба що вже зовсім абсурдної версії про зміщення земного ядра і відтік розпеченої мантії від земної кори у північній півкулі та наближення її до поверхні у Південній. Але якщо це й справді так, то у Південній півкулі найперше мали б активізуватися вулкани, але цього поки що не сталося. А поодинокі виверження у Новій Зеландії й у Чилі ще нічого не підтверджують.