— Нам треба було раніше це зробити, а не сидіти склавши руки, — сказав він.
— А зараз? — запитав я.
Він приніс кілька пляшок вина, келишки й налив потроху всім жінкам і чоловікам, які були в холі. Зніяковіло стояв він біля каміна й позирав на сходи, де діти так галасували, що його слів не було чути. Але я його розумів, ми з ним розуміли один одного з півслова, як і з Ксенією, котра затуркувала дітей. Якби вже не лишалось ніякого виходу, ми побрали б дітей на плечі й перенесли крізь болото, крізь чорний дощ — якнайдалі від смерті!
7
До мене й Максима проштовхався молодий чоловік, на якого я досі майже не звертав уваги, він підняв келишок і цокнувся з нами. Він ще не мав і двадцяти п’яти, був сухий, блідий і русявий, взагалі, непомітна особа. За столом завжди сидів мовчки, сам приходив і сам відходив. Одного разу з тарілкою й чашкою кави піднявся сходами вгору й увійшов до кімнати поряд з моєю.
— Піклуватися про дітей — це наш обов’язок, — сказав він, надпив трохи з келиха, постояв біля нас, вибачився, що не знає дитячих пісень, які Ксенія співала на сходах, намагаючись догодити дітлахам.
— У цих дітей ще все попереду, — сказав він і почав говорити такі банальні істини, що я вже хотів був одвернутись. Але Максим різко сказав йому:
— Ваша дружина вагітна.
Молодик спантеличено кивнув:
— Ви це теж знаєте?
Старий Максим перезирнувся з лікарем, який, здається, зразу здогадався, в чім річ. Я попросив долити мені вина й дізнався, що дружина цього чоловіка з години на годину чекає пологів. Майже грубо, через моє плече, лікар про щось його розпитав і пішов нагору.
— Це правда? В сусідній з моєю кімнаті? — запитав я.
Максим поспіхом випив, схопив чоловіка за руку й гримнув на нього:
— А ви залишайтеся тут! Могли б нам раніше хоч натякнути.
Мова зайшла про таке, що призначалося не для моїх вух. Уночі доктор перевіряв кімнати, маючи дублікат ключів. Він не покладався на інформацію, яку одержав ще вдень, у кожному разі подбав про все завчасно. Я дізнався, що все вже готове для того, аби вирушити звідси. Лише через дитину, народження якої ми чекали, цього не можна було зробити.
Чоловік стогнав, пригнічено просив його зрозуміти.
— Я цього не хотів, ні, за це ніхто не може нести відповідальності. — Він змовчав про стан своєї дружини, зачинив її в кімнаті, щоб ні в кого не викликати паніки. — Від цього ж не може залежати доля стількох людей!
— Може! — заперечив йому Максим. Він вихилив два келихи вина, однак не сп’янів, став ще тверезішим, стриманішим. Він не зводив очей з дівчаток і хлопчиків, підспівував разом з ними, підказував Ксенії, якщо вона забувала слова якоїсь пісні. — Чоловіче, — сказав він, — невже ви думали, що ми залишимо вас тут з дружиною самих?
— Але ж почалась відлига, — зворушено відповів блондин і глянув на нас ізнизу вгору. Мене він почав запевняти у своїх найщиріших почуттях: — Я не знаходжу слів для подяки. Я не забуду цього до самої смерті. Я зразу відчув до вас довіру, знав, що ви допоможете.
— Ми послали звідси двох людей — насамперед задля вашої дружини. Під час пологів, як каже доктор, ризик не виключається, він передостанньої ночі вирядив у дорогу мою сестру й Аншюца. Якщо вони якось проб’ються, то допомогу вашій дружині буде надано.
Чоловік сидів на стільці, опустивши голову, відповідати він уже не міг.
— Мені теж піднятися нагору до доктора? — запитав я Максима.
— Авжеж, усе гаразд, — відповів він, знову взявся за пляшку з вином і простяг її молодому безпорадному чоловікові, який одпив зі свого келиха лише маленький ковточок. — Друзяко! — крикнув йому Максим. — За дитину, що принесла нам стільки клопоту, вам, очевидно, треба добре випити. На здоров’я!
Чоловік підвівся й урочисто випив.
— Я цього ніколи не забуду, — запевнив він ще раз. — Не знаю, чи зможу коли спокутувати свою провину.
8
На сходах ситуація змінилася: замість лиса й мисливця з’явились вовк і семеро козенят. Ксенія виконувала роль старої кози, чимало зусиль доклала вона, щоб умовити найстаршого хлопчика, який уночі проливав сльози за дохлою кішкою, зіграти роль жорстокого вовка. Хутряне пальто, яке вона накинула на нього, на рукавах було обсипане борошном, хлопчик змінив свій голос так, що його важко було впізнати. Але, полюючи за козенятами, він збився з ролі й висунув голову з-під хутра.