Ми сиділи на ліжку поруч, наче тіні, палили й цокалися позиченими келишками, запевняючи одне одного, що вже достатньо випили, накурилися й достатньо навирішувалися світових проблем.
Минула добра година, перш ніж ми полягали, але й тоді важко було заснути. Ми ще багато мали сказати одне одному.
— Де наше взуття? — запитала Ксенія. Я поставив його за дверима, цієї ночі не хотілося говорити про зелені кришталики й зелену настоянку, про минуле чи про майбутнє. — Вважатимемо, ніби його нема, — шепнула по-змовницькому Ксенія. Ми мали таке враження, що в цьому будинку оселився добрий дух, який захищав дітей у їхніх ліжечках під балдахінами й нас, дорослих, дух, ще здатний на любов, спроможний боронити нас від усякого зла, навіть від найстрашнішого, яке називається самотністю й розлукою. Бо, залишившись наодинці, кожен пропав би.
Прокинувшись уранці, ми побачили за дверима наше взуття, вже почищене; тут хочеш не хочеш, а повіриш у забобони: навіть найнеймовірніші страхіття долав наш добрий дух.
Ми трималися разом і вижили.
14
Вночі, перш ніж догоріла остання свічка, я прочитав Максимову книжку, а також зауваження, написані ним між рядками віршів Гете. Ксенія сиділа, мов кам’яна, коли я читав їй ті нотатки. Вона сказала:
— Тепер я розумію, чому старий був на тій сейсмічній станції.
В майбутньому таких очей і вух потрібно буде значно більше, й хто знає, що ще буде потрібно, та я хотів би, щоб Максимову книжку прочитало якнайбільше людей. Якщо б навіть зійшов сніг, а долини й нагір’я цієї місцевості, оспівані генієм Гете, разом з його рудниками виявились неушкодженими, то й тоді я відвернувся б од них і присвятив себе, перш за все, цій нинішній проблемі. Я багато дечого знав, не раз замислювався над цим, однак продумати все до кінця, як це зробив Максим, мені не щастило ніколи, Я прочитав у його нотатках:
«На Землі зараз є понад двадцять мільйонів тонн ядерної вибухівки в тротиловому еквіваленті. Цього вистачило б кілька разів знищити людство. Немає сумніву, в разі тотальної атомної війни на всіх континентах було б винищене будь-яке життя. Якби десь навіть хтось і лишився живий, то зруйнування озонової оболонки планети, а отже, й усієї біосфери, призвело б до загибелі й людської цивілізації, й природи. Вижити після такого пекла не мали б ніякого шансу навіть комахи. Це була б остання смерть, відродження уже не відбулося б і через мільйони років. Ніхто не може бути певним, втрималася б на орбіті земна куля чи, може, десь заблукала б у Всесвіті й згоріла.
День у день створюються все нові й нові засоби знищення, отже, найпершою заповіддю людства має стати гранична пильність і обережність.
Рішуче й негайно покласти край атомній загрозі — цьому немає розумної альтернативи. Хто заперечує наявність такої небезпеки або применшує її, той збільшує її. «Контрольоване», «обмежене» атомне знищення (мільйони вбитих) призвело б до неконтрольованого, необмеженого знищення (мільярди вбитих). Не нехтувати жодним засобом, жодним компромісом, котрий сприяв би відверненню атомної загрози й гарантуванню безпеки. Ми з упевненістю можемосказати, що внаслідок такої війни не буде ні переможця, ні переможеного, ні капіталізму, ні соціалізму, але ми не певні того, що в цій війні людина взагалі зможе вижити, бодай на рівні кам’яного віку. В разі ядерної катастрофи цілий світ перетворився б у смертне ложе, через те будь-яка думка про війну в наш час безглузда й злочинна.
Можливим для людства нині є лише мирне співіснування, роззброєння, пакт про ненапад, зони, вільні від атомної зброї, відмова від першого ядерного удару, обмеження ракетної техніки, скорочення збройних сил, знищення зброї, переговори, переговори, переговори, поки не пізно. Бо в бойовій готовності — механізм масового знищення, а політика з позиції сили ще має прихильників. Мріючи про світове панування, фанатик, що дорвався до влади, може спокуситися й на те, щоб розпалити смертоносний феєрверк. Досить навіженому десь на командному пункті натиснути кнопку, щоб почалося пекло. Або неправильно витлумачений радарний сигнал, помилка комп’ютера, звичайне коротке замикання у ракетній системі… Що швидше засоби масового знищення спроможні будуть досягати цілі, що густіше вони розміщуватимуться, то безнадійнішою буде спроба не допустити згубного рішення.