короткими рукавами, з широкою спiдницею й тiсним лiфом, i на завершення
кольорової композицiї, вона яскраво нафарбувала губи й тримала в жменi
розкiшне, банальне, едемськи-рум'яне яблуко. Тiльки шкарпетки й шльопанки
були невихiднi. Її бiла недiльна торбинка лежала кинутою бiля грамофона.
Серце менi закалатало барабанним боєм, коли вона пiдупала на канапу
поряд зi мною (спiдниця повiйно видулась, впала) й стала грати глянсовим
плодом. Вона кидала його вгору, в сонячний пил, й хапала його, роблячи
хлюпкий, полiрований, порожнiй звук.
Гумберт Гумберт перехопив яблуко.
"Вiддайте!", заблагала вона, показуючи мармуристу рожевiсть долонь. Я
повернув "Золоте Сiм'ячко". Вона його схопила й вкусила, i моє серце було як
снiг пiд тонкою шкаралатною шкiрочкою, i з мавпячою спритнiстю, такою
притаманною цiй американськiй нiмфетцi, вона вихопила в мене журнал, який я
машинально розкрив (шкода, що нiхто не закарбував на плiвцi цiкавий узор,
вензелеподiбний зв'язок наших одночасних чи перетинаючих один одного рухiв).
Тримаючи в однiй руцi спотворений плiд, що аж нiяк не був їй на завадi,
Лолiта стала хутко й бурно гортати журнал, шукаючи картинку, яку хотiла
показати Гумбертовi. Нарештi знайшла. Удаючи зацiкавлення, я так близько
притулив до неї голову, що її волосся торкнулось моєї скронi й оголена її
рука мимохiдь зачепила мою щоку, коли вона зап'ястком витерла губи. Через
iмлисте мереживо, крiзь яке я дивився на зображений в журналi знiмок, я не
одразу реагував на нього, i її колiнця нетерпляче потерли одне одне й
зiтнулись. Знiмок проступив крiзь iмлу: вiдомий маляр-сюрреалiст навзнак на
пляжi, а поряд iз ним теж навзнак, гiпсовий злiпок з Венери Мiлоської,
напiвприхований пiском. Напис промовляв: Найдивовижнiше за тиждень фото. Я
миттєво вiдняв у неї гидкий журнал. Наступної митi, роблячи вигляд, нiби
прагне ним знов оволодiти, вона вся навалилась на мене. Впiймав її за
худорляву п'ясть. Журнал злинув на пiдлогу, немов полохлива курка. Лолiта
викрутилась, вiдсахнулася й опинилась у кiнцi канапи правобiч од мене. За
тим, цiлком запросто, зухвала дитина простягла ноги через мої колiна.
На цей час я вже був у станi збудження, що межує з божевiллям, але в
мене була також i хитрiсть безумства. Як i ранiше сидячи на канапi, я
знайшов спосiб за допомогою цiлої серiї над-обережних рухiв, пiдiгнати мою
замасковану хiть до її наївних нiг. Було нелегко вiдтягти увагу дiвчинки,
поки я ладнався як слiд. Швидко говорячи, вiдстаючи вiд власного дихання,
здоганяючи його, вигадуючи раптовий зубний бiль, щоб пояснити перерву в
белькотаннi - й нестомно фiксуючи внутрiшнiм оком манiяка свою далеку
вогняну цiль, я крадькома посилив те чарiвне тертя, яке нищило в iлюзорному,
якщо не в матерiальному, сенсi фiзично непереборну, але психологiчно вельми
нестiйку перепону (тканину пiжами й полу халата) мiж вагою двох засмаглих
нiг, якi налягли впоперек нижньої частини мого тiла, та прихованою пухлиною
непозiрної пристрастi. Серед мого белькотання я випадково надибав щось
механiчно прийнятне для повторення: я став декламувати, злегка їх кривлячи,
слова з глупої пiсеньки, що була модною того року - о Кармен,
Карменситонько, згадай-но там... i гiтари, i бари, i фари, тратам -
автоматична дурня, вiдновленням i спотворенням якої - тобто особливими
вабами кривомови - я причаровував мою Кармен i весь час смертельно трусився,
що яке-небудь стихiйне лихо завадить менi, раптом забере з мене золотий
тягар, на вiдчуваннi якого зосередилось усе моє єство, i цей острах змушував
мене працювати спочатку надто поспiшно, що не сприяло поступовi свiдомої
насолоди. Фанфари i бари, тарабари i бари поступово переймалися нею: її
голосок пiдхоплював i виправляв покручений мною мотив. Вона була
музикальною, вона була сповнена яблучної солоднечi. Її ноги, простягнутi
через моє живе лоно, злегка ковзали; я гладив їх. Так напiвлежала вона,
розвалившись у правому вiд мене кутi дивана, школярка в коротких бiлих
шкарпетках, поглинаюча свiй прадавнiй плiд, спiваюча крiзь його сiк,
пускаюча туфлю, потираюча п'ятку в сповзаючiй з щиколотку шкарпетцi об купу
старих журналiв, нагромаджених лiвобiч од мене на канапi - i кожний її рух,
кожне ковзання i коливання допомагали менi ховати й удосконалювати таємну
дотичну взаємодiю - мiж чудом i чудовиськом, мiж моїм буремним звiром i
красою цього крихкого тiла в цiй дiвочiй ситцевiй сукенцi.