про яку вiн марив. Бруньковидна стадiя у розвитку грудей рано (в 10 7/10
рокiв) наступає в черзi соматичних змiн, якi супроводжують наближення
зрiлостi. А наступна вiдома нам ознака - це перша поява (в 11 2/10 рокiв)
пiгментованих волоскiв. Моя чашечка геть сповнена блошицями.
Морська катастрофа. Кораловий острiв. Я один iз замерзлою донькою
потопленого пасажира. Серденько, адже це тiльки забава. Якi чудовнi пригоди
я деколи уявляв, сидячи на твердiй лавi в мiському парку та удаючи
заглибленого в химерну книжку. Навколо мирного ерудита дозвiльно пустували
нiмфетки, як начебто вiн був звиклою для ока парковою статуєю або частиною
свiтла й тiнi пiд старим деревом. Якось цiлковита красуня в шотландськiй
спiдничцi з грюком поставила важкоозброєну ногу бiля мене на лавку, щоб
занурити в мене свої оголенi руки й затягнути ремiнець роликового ковзана -
i я розчинився в сонячних плямах, користуючись книжкою як фiговим листям,
мiж тим як її русявi кучерi падали їй на подряпане колiно, i деревна тiнь,
яку я з нею дiлив, пульсувала й танула на її литцi, сяючи так близько вiд
моєї хамелеонової щоки. Iншого разу рудоволоса школярка зависнула надi мною
в вагонi метро, i оранжевий пушок в неї в пахвах був одкровенням, яке
залишилось на багато тижнiв у мене в кровi. Я мiг би переповiсти чимало
подiбних однобiчних мiнiатюрних романiв. Закiнчення деяких з них було
приправлене бiсовим зiллям. Бувало, наприклад, я помiчав з балкона вночi, за
освiтленим вiкном через вулицю, нiмфетку, яка роздягалась перед прислужливим
дзеркалом. В цьому усамiтненнi, в цьому вiддаленнi, привид набував
неймовiрно пряної зваби, яка змушувала мене, балконного глядача, чимдуж
стремiти до свого самотнього угамування. Але до бiса несподiвано нiжний узор
голизни, що вiн вже прийняв вiд мене дар звеличання, ставав осяяним лампою
вiдразливо голим лiктем мужчини в спiднiй бiлизнi, який читав газету при
вiдкритому вiкнi гарячою, вологою, безнадiйною лiтньою нiччю.
Скакання над вервечкою, скакання на однiй нозi по розкресленiй крейдою
панелi. Вiкопомна старуха в чорному, яка сидiла поряд зi мною на парковiй
лавцi моєї насолоди (нiмфетка пiдi мною старалась намацати скляну кульку, що
закотилась) й котра спитала мене - нахабна вiдьма - чи не болить менi живiт.
Ах, залиште мене в моєму квiтневому парку, в моєму мошистому саду. Нехай
бавлять вони навколо мене вiчно, нiколи не дозрiваючи.
6.
До речi: я часто питав себе, як велося їм потiм, тим нiмфеткам. У
нашому чавунно-ґратованому свiтi причин та наслiдкiв, чи не здатний був
подрог, який я викрав у них, позначитися на їх майбуттi? От, була моєю - та
нiколи не дiзнається. Гаразд. Та чи не виступить це, чи не нашкодив я їй
чим-небудь в її дальшiй долi, коли втягнув її образ в своє таємне
насолодження? О, це було й стане предметом великих та жахливих сумнiвiв!
Я з'ясував, однак, у що вони перетворюються, цi принадливi,
запаморочливi нiмфетки, коли виростають. Згадую, брiв я колись надвечiр
людною вулицею, навеснi, в центрi Парижа. Тоненька невелика на зрiст дiвчина
жвавенько продрiбкотiла повз мене на високих пiдборках; ми водночас
обернулись, вона спинилась i я пiдiйшов до неї. Голова її ледь сягала моєї
нагрудної шерстi; личко було кругле, з ямками, яке так часто трапляється
серед молодих французок. Менi сподобались її довгi вiї та перлинно-сiрий
tailleur, що облягав її юне тiло, яке ще берегло (от це-то й було нiмфiйним
вiдлунням, холодком насолоди, злетом в череслах) щось дитяче, що
домiшувалось до професiйного fr tilement її маленької спритної сiднички. Я
поцiкавився її цiною, й вона одразу вiдповiла з музикальною срiбною точнiстю
(птах - сущий птах!) "Cent". Я був спробував поторгуватись, та вона оцiнила
дикий глухий пал в моїх очах, спрямованих з такої висоти на її круглий лобик
й на зачаткову капелюшку (букетик та бант): "Tant pis", проказала вона,
перемигнувши й удавши, нiби простує геть. Я подумав: та всього лише три роки
тому я мiг бачити, як вона вертається додому зi школи! Ця картина скiнчила
справу. Вона повела мене вгору звичайними крутими сходами зi звичайним
сигналом дзвiнка, що повiдомляє добродiя, який не бажає зiтнутися з iншим
добродiєм, що шлях вiльний або не вiльний - сумний шлях до гидкого покоїка,
який вмiщує лiжко й бiде. Як звично, вона перш за все зажадала свiй petit
cadeau, i звичайно я запитав її iм'я (Monique) та вiк (вiсiмнадцять). Я був