добре обiзнаний з банальними звичками повiй: вiд усiх них ми чуємо оте
dixhuit - чiтке цвiрiнькання з ноткою мрiйливої облуди, яке вони видають,
сердешнi, до десяти разiв на добу. Та в даному випадку було ясно, що Монiка
радше вiднiмає, нiж додає собi рiк-два. Це я вивiв з багатьох подробиць її
справного, нiби рiзьбленого, й на подив нерозвиненого тiла. Надзвичайно
швидко роздягнувшись, вона постояла хвилинку бiля вiкна, приоповивши себе в
мутний серпанок фiранки, слухаючи з дитячим задоволенням (що в книзi було б
халтурою) шарманщика, який вигравав на вже набряклому присмерком подвiр'ї.
Коли я оглянув її рученята й звернув її увагу на бруднi нiгтi, вона
вiдказала, простодушно понурившись, "Qui, ce n'est pas pien" й пiшла була до
рукомийника, та я сказав, що це дрiбницi, самi дрiбницi. Зi своїм
пiдстриженим темним волоссям, свiтло-сiрим поглядом та блiдою шкiрою вона
була винятково привабна. Стегна її були не ширшi нiж у хлопчика, що сiв
навпочiпки. Поза тим, я без вагання стверджуватиму (i ось чому я так вдячно
дляю це перебування з маленькою Монiкою в серпанково-сiрiй келiї спогаду),
що серед тих вiсiмдесяти або дев'ятдесяти шльондр, якi в рiзний час на моє
прохання займалися мною, вона була єдиною, що дала менi укол iстинної
насолоди. "Il tait malin, celui qui a invent ce trucl ", люб'язно
зауважила вона й вернула в зодягнений стан з тою високого стилю спритнiстю,
з якою з нього вийшла.
Я спитав, чи не дасть вона менi ще одного, бiльш iстотного побачення в
той же вечiр, й вона обiцяла зустрiти мене бiля нарiжної кав'ярнi, додавши,
що впродовж усього свого короткого життя нiколи ще нiкого не обдурила. Я не
мiг утриматись, щоб не сказати їй, яка ж вона гарненька, на що вона
вiдказала скромно: "Tu es b'en gentil de dire a", а потiм, вловивши те, що
я вловив сам у дзеркалi, яке вiдбивало наш тiсний Едем, а саме жахливу
гримасу нiжностi, яка скорчила менi рота, догiдлива Монiка (о, вона
безсумнiвно була свого часу нiмфеткою) схотiла довiдатись, чи не стерти їй,
avant qu'on se couche, нашарок фарби з губ на випадок, якщо я захочу
поцiлувати її. Авжеж, захочу. З нею я дав собi волю в бiльшому ступенi, нiж
з будь-якою iншою молодою гетерою, i в ту нiч моє останнє враження вiд
Монiки та її довгих вiй вiдлунює чимось веселим, чого не було в iнших
спогадах, пов'язаних з моїм принизливим, мiзерним та похмурим статевим
життям. Вигляд її був незвичайно вдоволений, коли я дав їй п'ятдесят франкiв
поза умовою, по чому вона подрiбцювала в нiчну квiтневу мряку з важким
Гумбертом, який котився за її вузькою спиною. Зупинившись проти вiтрини,
вона вимовила з великим смаком "Je vois m'acheter des bas!" i не дай менi
Бог коли-небудь забути маленький лускаючий звук дитячих губ цiєї парижаночки
на словi "bas", вимовленим нею так соковито, що "а" ледь не стало в'юнким
коротким "о".
Наступне наше побачення вiдбулось iншого дня, в п'ятнадцять по другiй
опiвднi в моїй квартирi, та воно виявилось менш задовiльним: за нiч вона
наче подорослiшала, перейшла до старшого класу, й до того ж була вельми
застудженою. Заразившись вiд неї нежиттю, я скасував четверту зустрiч - а
втiм i радий був перервати злет чуттiв, якi погрожували обтяжити мене
нестерпними мареннями й млявим розчаруванням. Тож нехай вона залишиться
гладкою тонкою Монiкою - такою, якою вона була впродовж тих двох-трьох
хвилин, коли безпритульна нiмфетка проглядала крiзь дiловиту молоду повiю.
Моє нетривке знайомство з нею навiяло менi низку думок, якi певно
постануть доволi очевидними для читача, котрий знається на цих справах. За
оголошенням в непристойному журнальчику я опинився одного дiєсприятливого
дня, у конторi певної M-lle Edith, яка почала з того, що запропонувала менi
обрати собi супутницю життя в зiбраннi доволi формальних фотографiй у доволi
засмальцьованому альбомi ("Regardez-moi cette belle brune?" - вже у
весiльнiй сукнi ). Коли ж я вiдштовхнув альбом, й незграбно, iз зусиллям,
висловив свою злодiйську мрiю, вона подивилась на мене, нiби збираючись мене
прогнати. Одначе, поцiкавившись, чи багато я готовий покласти, вона зволила
обiцяти познайомити мене з особою, котра "здатна була б владнати справу".
Наступного дня астматична жiнка, розфарбована, гомiнлива, просякнута
часником, з майже фарсовою провансальською говiркою й чорними вусами над
лiловою губою, повела мене до свого власного, вочевидь, помешкання й там,
наперед долучивши гучне цмокання до зiбраних жмутиком кiнчикiв пальцiв, щоб
пiдкреслити якiсть свого сласного як ружанець товару, еатрально вiдгорнула