Він був упевнений, що на нього вкажуть й інші докази, які знайдуть на місці злочину або в помешканні малої. Тут вже мова не про параною: помста у розпалі. Але хто? І за що? Без сенсу ламати собі голову. Зрозуміло одне — хтось має намір його знищити, застосовуючи при цьому його власні методи, огидні чутки і фальшиві докази.
Тепер він вже думав не про себе, а про те, що створив. Про усе те, що довго розбудовував — владу і статки — заради своїх дітей. Під загрозою опинилося його королівство. Плетиво з хитрих махінацій і досьє, яке він старанно сплітав понад сорок років, могло тепер враз розвалитися. Він вже бачив, що воно рветься. Але тепер валилася уся конструкція цілком.
Він знову скинув з себе одяг і відчинив шафу. Костюм в темну кашку, підтяжки, двотонна сорочка, чорна краватка. Повага до померлих. Ще з африканських часів він не поставав перед тілом в іншому вбранні.
Перш ніж взяти ключі, Морван сів за робочий стіл, поклав лікті на поверхню, стулив долоні і схилив голову. Він тихо, півголосом помолився, вкладаючи у молитву всю свою душу. Під заплющеними повіками, здавалося, побачив велетенську блудницю, яка в Одкровенні Івана Богослова символізувала місто Вавилон, «матір усієї розпусти і гидоти на землі». «Таємниця жінки, яка сидіть на звірі з сімома головами і десятьма рогами» була тут, перед ним. Його праця. Його імперія. Його провина. Він врешті має заплатити за свої гріхи.
Замість молитви, він нерішуче бурмотів, постійно повторюючи знаменитий вірш з Одкровення, в якому, як йому здавалося, йшлося про його найближче майбутнє:
— «Звір, якого ти бачив, був, і немає його…»
За сотню кілометрів до Парижа задзижчав вібродзвінок його мобільного телефону. У цю мить Ерван був такий зосереджений за кермом, що йому здалося, наче задрижала земля.
— Є новини.
Він чекав дзвінка від батька, матері або Кріпо. Але це був Тьєрі Нево, аналітик-криміналіст з Ренна. Його голос лунав, наче з іншого світу — з далекого минулого.
— Нам вдалося ідентифікувати гострі металеві фрагменти, видобуті з останків Вісси.
— Що це? Голки?
— Цвяхи.
— Досі ми підозрювали, що це уламки холодної зброї, булави з шипами чи бетонної арматури.
— Ми помилялися. Металеві вістря, які були на поверхні шкіри, знесло вибухом. Крім того, вони розплавилися і деформувалися. Однак ті, що були глибше в плоті, — у кращому стані. Немає жодних сумнівів, що це цвяшки різного розміру і типу. У них навіть збереглися головки з маркуванням.
Цвяхи. Саме це слово звучало, наче прокляття. Неможливо було не подумати про справу, яка стала наріжним каменем слави Морвана-старшого та залишила помітний слід в історії їхньої родини.
— Є ще одне, — продовжив Нево. — Клемант реконструював тіло і ми змогли встановити зони концентрації поранень — тобто цвяхів. Одне скупчення на щоці. Інше — під горлом, яке далі переміщується нижче на плече. І ще одне — на спині. За словами Клеманта, туди ж нашпикано уламки скла, металеві леза…
Крізь вітрове скло Ерван побачив, як на дорозі почалися різкі повороти:
— Розтин почався три дні тому, і ви мені лише зараз про це повідомляєте!
— Клемант робив усе послідовно. Він приділив щонайменше цілий день черевній порожнині і…
— О’кей, о’кей… Що ще?
— Ще одна серія мала «прикрасити» його лівий бік на рівні попереку, але плоть у цьому місті дуже порізана і…
— Чому «прикрасити»?
— Я просто так сказав. Складається таке враження, що на тілі, як би це описати, з’являється щось схоже на висипку, тільки замість прищиків вилазять цвяхи…
За інших обставин Ерван би збридився, але його вразило інше: це були майже слово в слово такі самі вирази, якими Морван описував жертв Людини-цвяха, убивці із Заїра.
— І це ще не кінець. Ми весь ранок проморочилися з визначенням положення тіла, аналізуючи, яким чином зламалися кості у суглобах…
— І?
— Стовідсоткової впевненості немає, але ми вважаємо, що перед вибухом мертве тіло було складено вдвоє, щось на кшталт мумій інків. Ми надіслали вам кілька мейлів. Схематичні зображення.
— Зачекайте.
Ерван увімкнув аварійку і з’їхав з траси на смугу для термінової зупинки. Він вимкнув двигун і відкрив свій комп’ютер. Всього лиш кілька секунд, щоб увійти до поштової скриньки. З цілого каскаду електронних листів він відкрив ті, що надійшли від Клеманта. «Додані документи». Ще кілька секунд очікування на тлі ревіння автомобілів. Цок-цок-тік-так… Він відчував, як цокання пульсує у нього всередині живота, але справжнім хуком у голову були отримані зображення. Тіло у сидячому положенні, ноги складені під підборіддям, руки стискають коліна, потилиця відхилена назад, підняте обличчя. Малюнок скидався на зображення нконді, одної з африканських статуеток, які колекціонував його батько. Але ще більше він нагадував жертв Людини-цвяха — дитиною Ерван скористався можливістю переглянути кілька фотографій. Понівечене обличчя, ґрона цвяхів, поза ембріона — усе було на тих фото.