Вілл Скарлет, скажений пес, — Ніколя Фавіні, четвертий у групі. Двадцятидев’ятирічний марселець, якого прийняли до карного розшуку, зважаючи на феноменальний послужний список. Невеличкий на зріст зализаний позер, ніби щойно вийшов з порту, носив лискучі костюми і золоті ланцюжки. Інші, заздрячи успіхам з жінками, прозвали його Сардиною — тонкий натяк на масні боки і середземноморське походження.
У ролі Алана Дейля, менестреля ватаги, ясна річ, Кріпо, Лютняр, якого Ерван знову зустрів на набережній Ґран-Оґюстен. Вічний лейтенант випромінював свій звичний незворушний спокій і вже пообіцяв решті колег написати для них стислий звіт про розслідування у Бретані.
Щодо Маріан, нареченої Робіна, іншого вибору не було: Одрі, п’ята у групі, єдина жінка в команді. Близько тридцятки, полюбляла стиль ґрандж: стоптані кеди, потерті джинси, страшна куртка кольору хакі, величезна шкіряна торба через плече — так і чекаєш, що вона звідти дістане кролика, підстреленого сьогодні вранці у лісі. Вона мала тонкі, але невиразні риси, світле волосся, таке зблякле, аж схоже на сиве, і грайливу усмішку, яка могла б навіть бути чарівною, якби не губилася на тлі холодності мерця. Одрі Вінавскі була, як то кажуть, «скромного походження» — дочка шахтарів, народилася десь на півночі чи навіть ще далі, у Польщі або в одній із Балтійських країн. Вона кинула навчання і якийсь час панкувала із псом, ночуючи на вулиці і повністю заперечуючи соціум. Але врешті, незрозуміло яким чином, стала фліком. Під час проведення розслідувань Одрі була твердою і войовничою, як свердло перфоратора: звиваючись, врізаючись і заглиблюючись, вона, зрештою, могла пробити непробивне. Ерван, попри своє амплуа мачо, схильного до мізогонії, мусив визнати, що вона була його найкращою ланкою.
Огляд війська тривав всього лиш кілька секунд, після чого зрозумів, що вони готові, і, сидячи навколо столу з кавою у руках, чекають його розпоряджень. Він погано їх знав і ніколи не шукав нагоди стати для них другом, однак розділяв з ними щось набагато цінніше за дружбу — роботу. Ці фліки обрали собі службу в поліції не як громадський обов’язок і не через страх безробіття. Вони не заробляли тут пристойних грошей, а майбутнє зводилося до просування на кілька чинів догори, перш ніж піти на пенсію. Вони були тут заради надбавки у вигляді адреналіну. Аби переживати жахливе тремтіння безодні, мороку, Зла.
Незважаючи на свій настрій — невдача у «Кервереку», новий труп, примарні одкровення його батька, — він розпочав свою нараду, як звично, з того самого заяложеного жарту:
— Питання?
Надійшли перші новини від капітана Сержанта (Фітуссі попросив, щоб новачка взяли до команди, але Ерван не був у захваті від цієї ідеї: початківець в умовах такого гівна хіба лише гальмуватиме процес). Перелічивши головні факти звіту Сержанта і свіжу інформацію — особу жертви підтвердили відбитки з електронного реєстру, — Ерван почав зі спихання частини роботи:
— Те, що стосується Сени, віддаємо у річковий патруль Парижа. Вони подивляться разом зі своїм управлінням, чи не було помічено вночі або зранку якихось підозрілих човнів.
Він і думати не хотів про якісь історії з човнами або «Зодіаками», яку «Кервереку», але був майже впевнений: якщо одна й та сама людина здійснила рейс на Сірлінг і підклала труп на набережній Ґран-Оґюстен, значить це майстерний мореплавець, який чудово почувається як на морі, так і на ріці.
— Я попрошу їх дуже добре поміркувати, яким таким дивовижним чином можна зовсім непомітно причалити на човні, тоді запхати мертве тіло в отвір вентиляційної шахти, який розташований на висоті трьох метрів над землею, ще й під самим носом управління поліції на набережній Орфевр.
— Можливо, він діяв у зворотному порядку, — зауважила Одрі з блокнотом на колінах.
— Тобто?
— Він міг підійти до набережної трохи вище, біля букіністів, і спустити труп на мотузках. Зрештою, охоронці будинку 36, навпроти, не помітили жодного човна.
Ерван мав непевні відчуття: роздратування від того, що сам до такого не додумався, і захоплення цією не особливо примітною жінкою, яка завжди демонструвала блискучу реакцію.