Насамперед, перевірити, чи Тьєрі Фарабо справді мертвий. Потім ретельно дослідити його історію з допомогою Патріарха, а також оригінал судової справи, яку ще треба роздобути. Коли привиди надихають живих, то вони стають речовими доказами.
У голові безперестанку крутилися слова Старого. Зізнання а-ля Морван: нічого не розбереш. Якось один офіцер поліції поділився з ним: «Твій батько бреше так, що не можна навіть вірити у протилежне тому, що він каже». Ерван з ним погоджувався: старий шпик у мистецтві сплутувати правду з брехнею переплюнув усіх.
Він доїхав до вулиці Сент-Амбруаз менш ніж за двадцять хвилин. Агенція «Сіненова» розташована навпроти церкви з такою ж назвою, поруч з театром Батаклан. Він припаркувався на пішохідному переході, відкинув сонячний заслін з написом «Поліція» і подивився на своє відображення у дзеркалі заднього виду. Набряк губи вже спав, синяки майже посходили. Пластирі він повіддирав — зійде.
Універсальний ключ. Домофон. Четвертий поверх. «Натисніть дзвінок, тоді заходьте». Попри пізню годину невеличка акторська аґенція гуділа як вулик. Якась актриса-дебютантка робила фотокопії сценарію, інша, вся в сльозах, пояснювала байдужому асистентові, що її витіснила «шльондра, яка спить з усіма». Ще одна нерухомо стояла із застиглим поглядом. Її уста нечутно промовляли якісь слова. Мабуть, повторювала свою роль. Можна було подумати, що ти потрапив до приймальні психіатра.
Матеріалізувався асистент. Культурист із манірними жіночими рисами, — важко поєднувані речі. Ерван представився. Господиня була на місці, зараз їй повідомлять й… Флік попрямував до дверей і різко їх відчинив.
Барбара Соаз не була схожою на агентку, радше на її пародію. Віком за шістдесят, вона розвалилася у кріслі, наче королева кушитів на своєму троні, і була замотана у чорну шаль. Бездоганно вкладене волосся, солідний бюст, величезні черепахові окуляри, які нагадували маски авіаторів початку XX століття.
Вона зовсім не виглядала наляканою вторгненням Ервана: ще не таке бачила. Без зайвих церемоній він одразу спитав про Ґаель. Образ занепокоєного брата її не переконав. Посвідчення фліка виявилося набагато дієвішим.
Вона зараз же затягнула пісню про «кризу професії»:
— Надто багато акторів, ролей на всіх немає!
— Ага, добре. Чи були в Ґаель заплановані якісь проби на ці дні?
— Поняття не маю, — відрізала Барбара Соаз тоном, який давав зрозуміти, що вона не заморочується дрібними рибками.
— Минулого понеділка вона ходила на проби для «Виграє той, хто програв», — пролунав чийсь голос нізвідки.
Віконце у перегородці зв’язувало кімнати цариці і культуриста.
— Це що таке? — спитав Ерван, обертаючи голову.
— Проект телегри.
Пан М’яз простягнув йому через віконний отвір фірмовий бланк з назвою продюсерської компанії «Анаграм».
— Її не взяли, — додав асистент тоном, сповненим співчуття.
— А ця контора чиста?
Асистент мовчки подивився на королеву-мати.
— Що ви маєте на увазі? — перепитала Барбара Соаз.
— Ці компанії для вигляду набирають напівкурв. Я хочу знати, чи відповідають вони також за другу половину роботи.
— А у вас колоритне бачення професії, — запротестувала вона і засміялася. — Часи куртизанок давно минули.
Ерван із загрозливим виглядом підійшов ближче до її столу.
— Хто власник тієї компанії?
— Їх є кілька. Це величезна корпорація, що покриває 30 % ефірного часу головних каналів теле- і радіопростору Франції. У них працюють сотні людей.
Він знову обернувся до асистента — у цьому конкретному випадку краще звернутися до святих, а не до самого бога:
— Хто організував ті проби?
— Такий собі Кевін. Усі називають його Кеке. Я не дуже добре його знаю. Він сам фрілансер. Дрібний сутенер, нічого не вартий.
Від цього слова в Ервана щось клацнуло в голові:
— Де відбувався той кастинг?
— У них: вони мають кілька лофтів біля площі Насьйон.
Ерван знайшов очима на бланку адресу: авеню Тайбур, 11-й округ. Він підвів очі на Барбару Соаз, яка занурилася у читання нового сценарію, — для неї інцидент було вже вичерпано.
Він вирвав з її рук сторінки і поставив останнє запитання:
— Чи є в Ґаель хоч якісь шанси стати професійною акторкою?
— Такі самі, як у паламаря Папою римським.
Запихаючи бланк з адресою до кишені, він відчув прикрий жаль до молодшої сестри.
Знову все спочатку. Він дістався площі Насьйон за п’ять хвилин і спустився авеню Тайбур ще швидше. Вперше відчуття тривоги взяло над ним верх. Він постійно уявляв собі, як Ґаель сидить поряд з іншими, очікуючи своєї черги на проби, щось на кшталт ярмарки худоби для розбещених продюсерів.