— Авеню д’Ело, 18.
— Зате, що підігнав Ґаель, щось матимеш?
— Матиму, якщо вона… врешті, якщо щось вийде…
Ерван взяв його за волосся, розвернув і щосили приліпив об стіну. Ніс в хлопця зразу зламався.
— Вже щось вийшло.
Він попрямував до машини і перетнувся з двома охоронцями, які панічно бігли назустріч. Показав їм посвідчення з триколором і за мить вже забув про них.
Зміна декорацій: авеню д’Ело, коротка і розкішна. Концентрація надмірної заможності поряд з площею Трокадеро, з виглядом на Ейфелеву вежу на протилежному березі Сени.
Занепокоєння поступилося місцем тривозі, тривога — паніці. Куди примудрилася вляпатися його сестричка? Ерван припаркувався перед в’їздом на стоянку біля будинку, виїхавши на тротуар.
Консьєржка. Ліфт. П’ятий поверх. На поверсі лише одні двері. Таке враження, ніби він подзвонив у квартиру батьків.
— Ви хто?
Перед ним з’явилася височенна жердина, за шістдесят, в окулярах випускника НІПА, з пухкенькими губами, у кежуал-вбранні впливового можновладця: пуловер з V-подібним вирізом кольору червоного витриманого вина, сорочка без краватки, вельветові штани. Бракувало лише сигари.
— Я твоя погана новина. Де Ґаель Морван?
— Хто?
Ерван сильно штовхнув його і ввійшов до передпокою. — Даю тобі другий шанс, Пайоль. Ґаель Морван. Молода, вродлива, нерозважлива. Вона мала з тобою сконтактувати серед тижня.
Чоловік криво посміхнувся — його зуби лякали.
— Це якесь божевілля, — заметушився він у своєму пуловері від Ральфа Лорена. — Ви зненацька увірвалися до мене і…
Він не зміг завершити фразу. Ерван витяг свій поліцейський значок. Помітив, як Пайоль ковтнув слину — його горлянка піднялася і опустилася, як куля від більбоке.
— Я…
Сутенер підніс руку до коміра сорочки і стягнув кінчики докупи, так наче йшлося про сфінктери, тоді крадькома кинув оком у бік їдальні.
— Ходімо до мого кабінету, — мовив він, стишивши голос.
— Що тут відбувається?
Жінка п’ятдесяти з гаком років, шиньйон-тюльпан, бежевий кардиган, з’явилася у проході двостулкових дверей: родинна вечеря несподівано обернулася інакше.
— Все гаразд, дорогенька.
Вона з розлюченим виглядом рушила до Ервана. З роками він навчився остерігатися дружин: вони часто дуже непоступливі під час обшуків чи арештів. Знову махнув лівою рукою з посвідченням у чохлі:
— Увімкніть телевізор і почекайте у салоні, поки вас не покличуть.
Вона зміряла його таким зневажливим поглядом, наче збиралася плюнути у лице. З обох боків пані з’явилися двоє підлітків, хлопець і дівчина: вони виглядали зачарованими. Схрестивши руки, їхня мати ще вагалася. Тиша натягнулася, як тятива.
Пайоль розрядив атмосферу:
— Іди, дорогенька. Нічого страшного. Я до вас приєднаюся.
Притиснувши до себе потомство, вона недовірливо позадкувала, стріляючи у чужинця поглядом. Врешті, вони зникли.
— Твій кабінет.
Пайоль кивнув і попрямував до коридору. Ерван не відступав ні на крок. Тримався за руків’я пістолета у розстібнутій кобурі. Він почувався зайвим. Він почувався парією. Він відчував себе сильним.
У кабінеті жодних несподіванок: пишні меблі, заставлена старовинними книгами бібліотека, східний килим. Настільна лампа розсіювала благеньке світло, наводячи на оздобу кімнати восковий блиск.
— Сідай.
Подумки він давав сучому сину шанс: натиск фліків перед натиском кулаків. Навіть якщо у нього є зв’язки, сутенер зовсім не зацікавлений побачити в себе вдома поліцію моралі. Ерван навіть не перевірив, чи він є у картотеці і не телефонував колегам з відділу боротьби з сутенерством: помилка початківця.
Пайоль не насмілився сісти за робочий стіл. Він схопив стілець з оксамитовою спинкою і важко сів, увібравши плечі, склавши довгі руки між тісно стулених стегон. У його вигляді було щось жіночне.
Ерван знову показав портрет сестри на екрані свого телефону:
— Ґаель Морван: я тебе слухаю.
— Вона? Ми бачилися вчора ввечері.
— Де?
— Бар «Плази», наприкінці дня.
Хлопці з ГУВБ загубили її на кілька годин раніше. Вона не хотіла, щоб за нею стежили під час цієї зустрічі.
— Про що ви говорили?
— Про роботу.
— Якою ти можеш забезпечити.
— Швидку і щедро оплачувану, так. Ми домовилися про… специфічні умови.
— Тобто?
В Ервана було таке відчуття, наче йому запихають голки під нігті.