Лоїк замовив колу «Zéro» і пішов тертися між люди. Не встиг він зробити двох кроків, як помітив одного давнього знайомого — Ерве Серано. У часи Волл-стріт усі називали його Хамон-Хамон. Біржовий всесвіт дуже витончений… До речі, Серано, окрім своїх комерційних подвигів, був відомий за фалічні акробатичні фокуси — гелікоптер, автосмоктання та інші… Завжди високий клас.
Лоїк підійшов. Він картав себе за те, що не подумав про нього раніше: цей трейдер мав добрий профіль. Зустріч. Давно не бачилися. Невисокий, міцної будови, Серано втиснувся між двох доволі захмелілих фіф (спочатку Лоїку здалося, що він упізнав свою сестру). Хлопець теж був п’яний як чіп. Можливо, варто скористатися слушною нагодою.
Одна з дівчат поступилася йому місцем. Він постійно тримав у руці свою склянку, так що можна було подумати, ніби він п’є віскі з колою (насправді, він не мав права навіть на винний оцет у салаті). По-домашньому невимушеним, напівп’яним-напівзмовницьким тоном він завів розмову про бізнес. Серано жалівся, скільки він заробив мільйонів за тиждень.
— А корисні копалини як в тебе?
— Я бачу, до чого ти ведеш, — глузливо усміхнувся біржовий оператор. — Нічого тобі не скажу.
— Це ж нормально, що я наглядаю за своєю територією, так? Ти купував «Колтано»?
Серано мовчки залив собі в горлянку повний келишок горілки. Лоїк відчував її аромат. Це було так, наче йому роздмухували вогонь у кишках.
— То купував чи ні?
— Ти сам знаєш краще, за мене.
Продовжуй розмотувати ниточку.
— Уяви собі, що ти не один такий, і це починає мене хвилювати.
— Це нагода рятувати свої булки! — кинув Серано і помахав пляшкою.
Ще один ковток. Музика ревіла. Динаміки акустичної системи були, наче пробоїни у корпусі субмарини, крізь які вриваються звукові потоки. Зараз їх усіх просто затопить.
— До речі, це важко зрозуміти, — додав фінансист, зненацька виявивши здивування. — Коли подивитися на ваші результати… — він вибухнув сміхом. — Даруй мені на слові!
Білявка, яка сиділа поруч, непомітно масувала йому рукою між ногами. Увесь цей маскарад викликав у Лоїка огиду. Влада, яку гроші дарували цьому ідіоту Хамону-Хамону. Гроші, які він заробив просто розмовляючи по телефону. Легкодухість цієї лярви, готової на все, задля кількох сотень євро. І п’янкий запах алкоголю…
Він знову почав відчувати, як його кидає в жар — перший сигнал про наближення приступу паніки.
— Хто твої клієнти?
Серано нахилився йому до вуха, склавши долоню трубочкою:
— Я ще не такий синій, щоб виказати тобі імена.
— Це фонди? Гірничодобувні компанії? Рейдери?
— Можу сказати тобі лише одне, і це справді дуже дивно: вони хочуть тільки «Колтано» і нічого іншого.
На тлі ритму техно, який кружляв натовпом, як барабан пральної машини, виринула одна істина: сенсаційна новина про нові родовища просочилася. Геологи? Партнери батька, які вирішили підробити на місці? Але звідки вони можуть знати банкірів та інвесторів?
Лоїк спробував прозондувати з іншого боку:
— Є небезпека поглинання…
— Та ну! — пирхнув трейдер. — Вони хочуть просто свій шматок пирога!
— Якого пирога?
Відповіді він уже не чув. Йому геть погіршало. Скроні спітніли, нудота, серцебиття підлаштувалося під стодвадцятибітний темп танцювального майданчика…
Він став на ноги і поставив свою склянку.
— Ти впевнений, що ні про які узгоджені дії не йдеться?
— Наскільки мені відомо.
Серано дозволив собі ще один келишок:
— За твою імперію!
Лоїк рефлекторно затримав дихання, щоб не втягнути міазми отрути. Він не пив уже майже десять років, але за цей час його порок не дістав жодної зморшки. Не дихаючи, він опустив очі і побачив Серано, який гиготів, дивлячись собі між ноги, — його подруга гидливо відсахнулася. Вона дістала його апарат, а трейдер скористався нагодою, щоб задовольнити природну потребу: це мудило сцяло під столом!
— Хо, хо, хо, хо!
Лоїк кинувся тікати, поки калюжа сечі розтікалася по підлозі, а усі, не знаючи про це, продовжували танцювати, хляпаючи по ній ногами. Він проштовхувався між спотворених у світлі ламп облич, між сміхом, який свистів, наче заведений мікрофон, між ротів, які витягувалися у багряні рани, і врешті знайшов вихід.
Геологи… Щойно опинившись всередині свого «Астона Мартіна», він увесь тремтів, його кидало і в жар, і в холод нараз, й подумав, що це пробовкнувся один із тих виродків. Африканський слід нікуди не привів. Якщо батько, як він здогадувався, розпочав експлуатацію родовищ, то робив це з допомогою чорних, які ховаються десь у глибині джунглів. Він відкрив пошту, щоб перевірити, чи фахівці відповіли на його мейли: повідомлень не було. Заразом порахував: вночі батько дзвонив йому вісім разів.