— Щось ти не справляєш враження зразкової емансипованої жінки, — відрізав він.
— Я граю у чоловічу гру і водночас ними маніпулюю, це зовсім інша справа.
— Ой, я тебе прошу.
— Жінки мене зневажають, мене — шльондру, жінку-предмет, але насправді це я контролюю ситуацію. Не трахання ставить жінку у рабське положення, а її серце!
Він уже достатньо наслухався. Місію виконано: небезпеку вдалося відвернути, і Ґаель відновила свою колишню форму.
— Добре, — кинув він, схопивши піджак, — відпочивай. Я пішов.
— Та що ти знаєш про життя! — заволала вона, скочивши на ноги. — Чоловіки — свині! Вони без проблем можуть просто під столом витягти свій член. Притиснути тебе до умивальника і здерти трусики. Лізти до тебе руками у першому-ліпшому темному закапелку!
Ерван зблід. Як справжній мачо, себто зовсім не такий, як ті тварини, яких Ґаель щойно описала, він і припустити не міг, що хтось ображає його молодшу сестру.
Здається, вона прочитала це в його очах:
— Не переймайся, я ж сказала, що все контролюю.
Він пішов до дверей. Вона розгнівано кинулася за ним:
— У цьому моя сила! Жінка, яка дозволяє собі оргазм, — рубає гілку, на якій сидить!
Попри відчинені двері, Ґаель горлопанила на весь голос. Через її лють увесь його гнів як рукою зняло. Він обожнював сестру і нічого не міг з цим вдіяти. Був зачарований вродою. А її гнів розчулював його. До неї знову повернулась природна блідість. Личко ляльки — кругле й гладеньке, як скульптури Бранкузі. Очі ясні, немов пакова крига у червні, коли вона поволі тане і знову перетворюється на морську воду…
Він повернувся назад і дуже ніжно промовив:
— Заспокойся, Ґаель: ми пережили з тобою однакову травму. Я — флік, ти — надаєш ескорт-послуги. Я намагаюся прикрити свою жорстокість законом, а ти пускаєшся мудрувати на філософські теми, аби виправдати свої дії, але істина напрочуд проста: нашого дитинства вже не змінити.
Вона хотіла щось сказати, але він був швидшим і продовжив:
— У свої сорок два я маю за плечима десять років відвідувань психотерапевта і дві виразки, а ще постійно мушу звертатися по допомогу до мануального терапевта і вдягати на ніч спеціальне зубне пристосування. А ти, в свої двадцять дев’ять, завжди лягаєш спати з увімкненим світлом.
— Звідки ти про це знаєш?
Сльози покотилися її щоками, такі важкі і білі, наче краплі воску, які стікають по свічці.
Він нахилився до неї і міцно обійняв:
— Відпочинь. Я тобі завтра зателефоную.
Він був виснаженим, але заснути не міг.
Після «Парнасіума» прийшов додому і перш за все відчинив сейф, щоб перечитати звіт 2010 року про нові родовища на півночі Катанґи.
За наказом батька документ було написано від руки і лише у двох екземплярах — один у Морвана, другий у нього. Заходи конспірації: жодних комп’ютерів, жодних контактів по телефону і через інтернет, жодних цифрових слідів у будь-якому вигляді.
Усе робили таємно. Хлопці приїхали, покопали, забрали зразки зі собою, ніхто нічого не бачив, ніхто нічого не знав. Дослідження теж проводили не там, а в країні перебування кожного геолога. Ніхто на місці не здогадувався і не підозрював про потенційне золоте дно — самі поклади ще не доступні для видобутку, а висновки про те, які скарби ховає у собі родовище, зважаючи на склад зовнішньої породи, могли зробити лише фахівці.
Четверта ранку. Він спробував зателефонувати канадійцеві Гаррі Куку, який мешкав на околиці Оттави. З того боку ніхто не взяв слухавку. Повідомлень він не залишив, але написав мейл вельми розпливчастого змісту з проханням «терміново» відповісти. Той самий мейл він надіслав французькому і швейцарському геологам, Жан-П’єру Кло і Сільвену Дюмеза.
Далі став шукати інформацію про цих трьох експертів. Почав з француза, і кров застигла у жилах. Жан-П’єр Кло вже два місяці як був мертвим: загинув під час виконання якогось завдання у Танзанії. У повідомленнях згадувалося про аварію гелікоптера під час повернення на базу. Що стало причиною прикрої пригоди, яка забрала життя загалом трьох людей, досі незрозуміло.
Вишуки у тих краях завжди обтяжені ризиками, але «прикра пригода» могла бути також пов’язаною із «Колтано». Можливо, Кло ліквідували після того, як той пробовкнувся? Можливо, не хотіли йому заплатити? Або ж хотіли замести усі сліди своєї оборудки?
Лоїк перейшов до двох інших. Жодної вартої уваги інформації щодо Сільвена Дюмеза, окрім звичайних даних з професійних соцмереж «Linkedin» і «Viadeo». Нічого надзвичайного щодо Гаррі Кука також. Обидва були фахівцями з металогенії та рудних родовищ, каталися по всьому світу. Лоїк вимкнув екран. Спати, хай там що. Завтра подивиться на це свіжими очима. Він підвівся, підійшов до стійки своєї відкритої кухні і випив снодійне. Коли ставив склянку у раковину, його зупинив дивний звук. Якесь шарудіння за одним з його великих «французьких» вікон.