— О’кей. Я піду прийму душ і візьмуся за відкопування інформації стосовно Людини-цвяха. Усі збираємося тут о дев’ятій.
— Згода. Принеси круасани.
— Що це за маскарад?
Отримавши від Люзеко інформацію про те, що лист з погрозами його сину надійшов від Кабонґо — себто від центральної влади Кіншаси, — Морван пройшовся у Парижі усіма, хто так чи інакше мав стосунок до Кабіли. Багато часу не забрало, щоб у його топ-списку особливе місце посів Юсуф Ндіає Мабіала, якого називали Чорним Кхмером. Фанатичний комуніст, представник етносу луба, відомий своєю непримхливістю (наїдався всього лиш кількома оливками) і бажанням стратити усіх багатіїв на планеті. Дивно, що такий фрукт зійшовся з можновладцями Кабіли, але Морван уже давно перестав намагатися збагнути африканські протиріччя. За його даними Чорний Кхмер останні чотири роки мешкав у Парижі як політичний біженець (він видавав себе за ворога клану, якому служив, і жив за чужий рахунок). Жорстокий, тиранічний, тупий, здобув бойовий досвід у регіоні Великих Озер під час двох конголезьких воєн.
Саме коли Морван занурився у ці міркування, йому подзвонив сам комуняка — чудовий приклад синхронізму. Він призначив зустріч на підземній стоянці у Нантері. Вагомий аргумент: у нього був Лоїк.
З відчуттям фаталізму (він навіть ще не встиг насолодитися полегшенням щодо Ґаель) знову сів до машини. По дорозі вагався, чи попередити Ервана, але передумав: небезпека була більшою, ніж користь від цього. Коли він виїхав на окружний бульвар, біля ділового кварталу Дефанс, новий дзвінок повів його лабіринтом звивистих вулиць Нантера до якоїсь похмурої промислової зони, де конголезець виконував роль охоронця.
Нарешті, у брудному підземному приміщенні на нього чекали розмальовані, як скелети, молодики, які курили і попивали. Морван подумав про повстанців, з якими колись перетнувся на кордоні з Руандою, у Ківу, де озброєні до зубів солдати мали на голові перуки і гумові маски. Де Лоїк?
— Навіщо ця клоунада? — різко спитав він.
Одне зі страховиськ підійшло ближче:
— Охолонь, Морване. Ми і так повелися по-доброму, зателефонували, а не відразу викинули твого малого у Сену.
Він промовчав у відповідь, помітивши сина, який сидів на задньому сидінні чорного «Мерседеса», втягнувши голову в плечі. Його обличчя вимальовувалося у салоні автомобіля блідою плямою, наче хтось у цьому місці розбив об вікно пляшку з молоком.
Морван повів рукою до пістолета, запхнутого за спиною, але зупинив свій рефлекс, стиснувши кулаки. Не рухайся, нічого не роби. Не треба психувати. Живих мерців щонайменше шестеро, у них автоматична зброя.
— Чого ви хочете?
Мурин захитав головою. Це таки був сам Мабіала.
— Твій син отримав попередження… Мабуть, він не вміє читати.
— А ти не вмієш писати.
Колос беззвучно засміявся і підійшов ще ближче: вони були однакового зросту. У Конго будова твоєї кар’єри залежить від будови твого тіла. Якби Морван не був майже два метри заввишки, він би ніколи не зміг отримати визнання на тій землі колосів.
— Це було попередження, патроне. А ви не взяли його до уваги.
— Про що ти в біса говориш? Про «Колтано»?
— Тсс, тсс, тсс. Махінації мали припинитися.
Морван глибоко вдихнув. Ця неприємна зустріч, можливо, допоможе з’ясувати ситуацію.
— Якщо ти вважаєш, що відбуваються якість махінації, поясни.
— Акції, патроне, акції… — проспівав мурин. — Ви намагаєтесь нас раком поставити, гниди…
«Нас» потішило Ґреґуара: він дуже сумнівався, що Мабіала міг бути дотичним до гірничодобувних інтересів Конго. Солідарність пса з господарем.
— Якщо я тобі скажу, що це не я, це чимось допоможе?
— Ні.
— Що мені зробити, аби вас переконати?
Мабіала кинув поглядом у бік машини, підкресливши в такий спосіб свої аргументи, тоді втупився вугільно-чорними очима в Морвана. З посипаною тальком головою він нагадував воїнів-нубійців, увічнених на фотографіях Лені Ріфеншталь.
— Мусиш поговорити з генералом. Завтра є літак у наші краї о 8:20, — він вклонився і зробив реверанс. — Сімсот тридцять євро, мсьє-ееее… Копійки для вашого гаманця…
Від думки про повернення у те болото його почало нудити. Коли вже ці бамбули залишать його в спокої?
— Що це змінить? — випалив він. — У мене не буде аргументів, аби переконати Кабонґо.
— То знайди. Якщо це не ти купував акції, знайди тих, хто це робив, — мурин потер великий і вказівний палець, утворивши хмарку білого порошку. — Шукай гроші, патроне. І принеси нам ворога на тарілочці.