— Я можу і не знайти нічого до завтрашнього ранку.
— Генерал, він нетерплячий. Не має терпіння. Попроси його трошки почекати, і попроси ввічливо. А ми тим часом приглянемо за твоїм хлопцем.
Мабіала обійняв його за плечі, дістав свій телефон — «Посмішка!» — і сфотографував себе поруч з Морваном, вибухнувши сміхом. Потім поклацав на клавіатурі, аби, ясна річ, відправити фото Кабонґо.
— Це змусить генерала почекати… — він подивився на годинник — «Жежер-Лекультр» Лоїка. — А в тебе обмаль часу, іди пакуй валізу.
Ґреґуар уявив собі, як витягує зброю і кладе їх усіх, рефлекторно ставши у позицію для пострілу. Пах-пах-пах-пах! У наступну секунду він дуже чітко побачив своє найближче майбутнє: Париж — Кіншаса, витримати коники генерала в костюмі Мао, Кіншаса — Париж, бігати шукати, хто вирішив влаштувати їм таку халепу. Хіба він уже не застарий для такого?
— Я можу з ним поговорити? — спитав він, вказуючи на «Мерседес».
— А-а-а. Іди пакуй валізу. Я вважаю, що ми і так добрі, що не спекли вас на рожні, білі гниди!
Чорний Кхмер зненацька прибрав серйозний вигляд ката. Мабуть, він ставав таким, коли відрубував руки або ноги виборцям, які голосували за неправильних кандидатів: «Короткий рукав, довгий рукав», — казав він.
Морван кивнув головою на знак згоди. Йому не вдалося перехопити погляд Лоїка, але він давав сигнал, щоб підбадьорити сина. Уже зібрався йти, але передумав: не пасує йому аж так прогинатися.
— Знаєш, яка різниця між тобою і мною, — пробурчав він, повернувшись до Мабіали. — Мені немає потреби пудрити собі дупу, аби нагнати страху на ворогів.
Шоста ранку. Після душу, поголений, вбраний, Ерван почувався бадьорим, готовим провести коротку нараду і вилетіти у напрямку Бреста. Однак спершу треба розпитати батька про Людину-цвяха.
Кріпо мимоволі привів його думки до ладу: йому необхідно докопатися до того, з чого почалася ця справа. Що саме відбувалося у Лонтано, у Катанзі, між 1969 і 1971 роками? І далі, впродовж майже сорока років? Чи справді звіра просто замкнули і викинули ключ?
У дитинстві Людина-цвях замінив Ерванові традиційних відьмаків та інші Сині Бороди. Щоночі він боявся, що по нього прийде не якийсь там бабай чи вампір, а молодий бельгійський інженер зі скринькою з інструментами і торбою з цвяхами… Не кажучи вже про моторошні фігурки у робочому кабінеті батька. Він завжди казав собі, що один із цих демонів з’їв душу його батька. Ось чому Старий бив свою жінку.
Він припаркувався під платанами на авеню де Месін і піднявся службовими сходами просто до крила з помешканням Патріарха.
— Що ти тут робиш?
— Теплий прийом, нічого не скажеш.
Дивно, але його батько теж був готовий до виходу — стандартна уніформа: підтяжки і двотонна сорочка.
— Заходь, — кинув він, зиркнувши на годинник.
З порога можна було увійти безпосередньо до невеличкого передпокою і далі до кімнати-кабінету. Ерван помітив відкриту валізу.
— Кудись зібрався?
— Туди-назад. Справа на два дні.
— Куди?
— Кіншаса.
— Ти жартуєш!
Морван поклав кілька сорочок до маленької валізи, яку можна брати в салон літака.
— Я схожий на людину, яка жартує? З тією бісовою спекою мені доведеться перевдягатися що дві години.
— Що ти там забув?
— Бізнес. Кави?
— Залюбки.
— Там на кухні, ще гаряча. І мені принеси.
Ерван послухався. Він здогадувався, що цей блискавичний візит до Конго пов’язаний з «Колтано» і проблемами, про які розповідав йому батько. Та йому було начхати. Усе, що стосувалося татових грошей, було йому гидким. А ще йому було цікаво, чи немає тут якогось зв’язку з новим Людиною-цвяхом…
На маленькій кухні він знайшов каву, яка парувала у кавоварці. У свої майже сімдесят років Патріарх жив тут, як студент. І усе заради…
Він повернувся до кімнати з двома горнятками.
— Дякую. Розкажи, як там твоя сестра.
— Все добре. Вона в себе вдома і… вгамувалася.
— Дуже на це сподіваюся. Куди її знову занесло, цю дурепу?
— Я краще позбавлю тебе від подробиць.
— Маєш рацію. Я хочу попросити її про одну послугу, але було б добре, якби це зробив ти.
Він знову бачив, як Ґаель волає на порозі своєї квартири, загорнута у махровий рушник. Він не був певен, що йому варто про щось її просити, щоб це не було.
— Що за послуга?
— Нині п’ятниця. Це вікенд Лоїка з дітьми. Він не зможе їх забрати.
— Чому?
— Форс-мажорні обставини.