— Який профіль жертв?
— Завжди однаковий: молода дівчина з порядної родини, студентка або співробітниця однієї з гірничодобувних компаній. Дівчата, яких усі знали, які танцювали суботніми вечорами у клубах під звуки «I`m а Man» і «Yellow river».
— Можеш їх пригадати?
Старий без анінайменших вагань почав перелічувати:
— Жовтень шістдесят дев’ятого: Анн де Во, двадцять один рік, студентка біологічного. Грудень шістдесят дев’ятого: Сильвія Корнет, дев’ятнадцять років, секретарка з лісопильні «Fyt Kolenmijn». Березень сімдесятого: Маґда де Момпер, двадцять років, студентка філології. Травень сімдесятого: Мартіна Дюваль, вісімнадцять років, навчалася на підготовчому відділенні.
— Ти пам’ятаєш усі імена?
— Вони ніколи не щезали з моєї пам’яті. І ще, це ті, котрі вже були вбиті, коли я почав розслідування. А ті, що загинули пізніше, стали ніби членами моєї власної родини, — втупившись поглядом у дорогу, він продовжив декламувати. — Листопад сімдесятого: Моніка Верховен, двадцять чотири роки, геолог з «Mangaan corp». Лютий сімдесят першого: Анн-Марі Нювеланд, двадцять один рік, перекладачка з бельгійського консульства. Квітень сімдесят першого: Катрін Фонтана, двадцять три роки, медсестра з диспансеру на п’ятому кілометрі. Травень сімдесят першого: Колетт Блокс, двадцять два роки, домогосподарка з чотиримісячним немовлям на руках. Листопад сімдесят першого: Ноорче Ельскамп, двадцять років, черниця… Їдь трохи швидше, бо я спізнюся на літак.
Ерван мовчки прискорився. Вони минули «Стад де Франс» у Сен-Дені.
— Убивця завжди діяв за однаковою схемою, — продовжив Ґреґуар. — Викрадав жертву, катував, а потім залишав понівечене тіло десь у хащах джунглів. Ні слідів, ні відбитків пальців ніколи не знаходили. Він завжди убивав під час сезону дощів. Одна злива, і усе змито.
— Це тому він чекав на дощ?
— Ні. За його переконаннями, мусон накликав духів, а відтак небезпеку. Тож йому потрібно було посилювати свій захист на цей період, а для цього необхідний потужний талісман — жертва.
— Ці вбивства, на мою думку, надто розкидані у часі, щоб стосуватися лише одного сезону дощів.
В Морвана з’явилася усмішка:
— А ти справжній флік! У Катанзі цей сезон триває вісім місяців, з жовтня до травня. Уяви собі, яке там болото.
Ерван мимохідь зауважив, що новий Людина-цвях не дотримувалася цієї умови. В ніч з 7 на 8 вересня у ландах Керверека дощу не було, а у вівторок, 11 вересня, у Парижі було ясно і сонячно.
— А цвяхи, скельця, уламки дзеркала?
— Вони були зі звалищ, складів копалень чи заводів. Відстежити їхнє точне походження не вдалося. Ще раз повторю, це були інші часи. І це Африка…
Ерван під’їжджав до аеропорту. Часу дослухати цю історію не було.
— Як ти його схопив? — різко спитав він.
— Мені було двадцять п’ять. Це було моє перше кримінальне розслідування. Не маючи ні найменшого поняття, що робити, я ввійшов, як би сказати, у резонанс із убивцею, з його божевіллям. Зрозумів, що магія була чорною, але вбивця був білим.
— Це в усіх підручниках з кримінології: серійні вбивці обирають своїх жертв переважно серед представників власного етносу.
— Тоді ще не понаписували книжок, про які ти говориш. Я став шукати європейця, який виріс у регіоні Майомбе або там жив.
— І так ти вистежив Фарабо?
— Ні. По всьому Конго працювало чимало білих, особливо у Майомбе. Я не міг усіх допитати. Тоді вирішив звузити список моїх підозрюваних, з огляду на профіль убивці.
— Ти хочеш сказати… психологічний профіль?
— Не зовсім. Я дотримувався конкретних фактів. Які вміння застосувалися при вбивстві, які знання, які переконання. Мій клієнт був білим, що практикує магію йомбе, себто він там жив, ще й часто відвідував чорну громаду. Хлопець, який знав джунглі, як свої п’ять пальців: про це свідчили місця, де він залишав трупи. Людина практична — інженер, геолог, майстер на виробництві…
Побачивши термінали, Ерван сповільнився. Кожна виграна секунда вартувала йому додаткової інформації.
— Тоді я почав схрещувати різні дані, — продовжив Морван, — місця, години, алібі кожного з моїх підозрюваних. Діяв старанно і методично. Це таки потребувало великої затрати праці. Найгірше було те, що вбивця не припиняв убивати. Я божеволів через це, але швидше діяти було неможливо. До того ж, мене призначили слідкувати за дотриманням порядку на копальнях.
— Як ді Ґреко?
— Саме так. На п’ятій жертві я особисто полетів по одного французького медика, якого знав з Габону, щоб той зробив розтин як належить. Завдяки йому я виявив нову деталь: нігті і волосся всередині грудної клітки.