— Коли ти повертаєшся?
— Як все пройде добре, завтра вранці.
— А як все пройде недобре?
— То дізнаєшся з газет.
Ерван не сприйняв цього жарту — він сподівався, що це таки жарт. Батько відчинив дверцята, але затримався:
— Мало не забув.
Він вручив йому конверт поштового формату.
— Що це?
— Список клієнтів Ґаель.
— Ну почалося!
— Саме для того, аби знову не почалося, ти з ними зустрінешся. Відбий у них охоту до своєї сестри. Я не хочу більше проблем з цього боку.
Атмосфера у залі була вкрай нервовою.
Одрі сиділа на стільці з блокнотом у руці, скоцюрблена і вбрана, як завжди, так наче поняття «зваблювати» зводилось у неї до бажання віддати своє тіло науці. Тонфа виглядав, як реслер, який забув свою сценічну накидку. Сардина вдавав спортсмена у чорному тренувальному костюмі якогось англійського футбольного клубу. Що стосується Кріпо, той, як водиться, мав богемний вигляд: червоний вельветовий піджак, сіра шовкова безрукавка, зав’язане у вузлик волосся, яке робило його схожим на грабіжника з великого шляху.
До них вдерся якийсь чужак: молодий тип у білій сорочці і зле пошитому чорному костюмі, з полотняним портфелем на довгому ремені. Як ті молоденькі менеджери, яких можна зустріти зранку на Манхеттені.
Представлення: новачком, чиє обличчя здалося йому знайомим, був Жак Сержант. Ерван запропонував йому сісти в кутику. Підтекст: «ані слова».
— Маю новини з набережної, — відразу почала Одрі.
— Новини з берега?
— З Сени: водний патруль отримав свідчення одного річковика, який бачив близько четвертої ранку причалений до Ґран-Оґюстен «Зодіак».
Слово «Зодіак» нагадало йому про «Керверек». В голові промайнула безглузда думка: убивця приплив на своєму човні з Бретані.
— Є точний час?
— Немає. Річковик просто зауважив, що той стояв носом до Берсі.
— Номери?
— Немає. Його баржа йшла у протилежному напрямку.
— Яка модель?
— Одна з найчисленніших на ринку. Такі штуки використовують морські командос. Вони називають їх ЧШТК.
— Знаю.
— Я поцікавилася і дізналася, що таких човнів курсують сотні.
— Бери хлопців з інших груп і насолоджуйтесь перевіркою.
— Так і знала…
Ерван звернувся до Тонфи:
— Розтин?
— Рібуаз ще в процесі. Шукає, що залишив звір.
Отже, флік покинув свій пост спостереження, аби бути присутнім на нараді — абсолютно неприпустимо.
— Що наразі виявлено?
Колос дістав свій блокнотик:
— Сімдесят чотири цвяхи, двадцять два скельця — уламки дзеркала, пляшок і шибки… — та різноманітні металеві фрагменти.
— Мені казали про волокна, це що?
— Кінські волосини або пальма рафія. Криміналісти з’ясовують.
— Скільки, на думку Рібуаза, потрібно часу, щоб завдати таких ушкоджень?
— З пневмомолотком можна доволі швидко.
Використання такого пристрою не відповідає сакральному характеру жертвоприношення. Тим часом Ерван обміркував хронологію дій: Анн викрали близько шостої вечора, тіло підкинули о четвертій ранку. Таким чином, у вбивці було десять годин, аби відвезти жертву в якесь надійне місце, там її катувати, понівечити, а потім привезти фактично туди, звідки забрав.
— Ти скинув зразки криміналістам?
— Так, щойно надіслав другу партію.
— Хто керує групою?
— Сиріл Левантен.
Найкращий в лабораторії — добра новина.
— А нігті і волосся? Ще нічого немає?
— Дізнаємося більше ближче до обіду: Рібуаз працює в поті чола.
Ерван звернувся до Сардини:
— Анн Сімоні, як її соцмережі?
— Поки нічого особливого. Однак у неї на компі є одна заблокована папка. Я вже попросив допомоги у наших ботаніків.
Вкотре він подумав про «Керверек». Два розслідування дуже швидко перепліталися: за другим гналося перше.
— Це все?
— Ми говорили вже о третій ночі.
— Покопай, що там у неї могло бути з політичною активністю.
— З якою це?
— Антиглобалізм, анархізм і подібна дурня.
— Я думав, що вона з цим покінчила.
— Однаково покопайся. І подивися, що у неї із сексом.
— Наразі її жорсткий диск виглядає цілком кошерним, за винятком недоступної папки. Маєш на думці щось особливе?
— Садо-мазо.
У залі залунали звуки механічного фортепіано. Музика зі старого фільму про гангстерів «Борсаліно» з Аленом Делоном і Жан-Полем Бельмондо. Сардина почав гарячково обмацувати свої кишені у пошуках телефону, потім побіг до дверей, муркотячи солодкі слова.