— Я ж тобі кажу, що я тут ні до чого!
— А твої друзі з Люксембурга?
— Мушу перевірити, але я переконаний, що вони навіть не в курсі. Який нам зиск щось переінакшувати? Ви господарі в своєму домі, і цього не змінять кілька пакетів акцій.
Генерал погодився, повільно кивнувши головою.
— Якщо це не ти, доведи.
— Я знайду тих покупців.
Морван спробував випити ще ковток, але не пішло. Він навіть гикнув і відразу штучно закашлявся, аби відволікти увагу.
— Несмачне?
— Люкс.
— Гадаєш, у тебе надто білий зад, щоб сідати за наш стіл?
— Після всього, що я зробив для Конго?
Кабонґо промовчав. Компанія справді важлива для уряду, хоч і сплачує менше податків, ніж інші. Завдяки своєму географічному положенню вона уникала загрози з боку грабіжників та інших бойовиків на сході. Це були одні з тих рідкісних надходжень, які потрапляли до державної казни.
Ще один парадокс був у тому, що Морван, білий, знав цей знедолений регіон краще (Північна Катанґа не була затишним ельдорадо), ніж більшість можновладців у Кіншасі. Інакше кажучи, він був їм потрібен.
Кабонґові слова на закінчення були нещирими:
— У цьому твоя проблема, патроне: ти впевнений, що Конго чимось тобі зобов’язане. Але усе якраз навпаки! Це був старий добрий Заїр, який покривав твої зловживання, коли…
— Знаю, знаю… Повернімось до «Колтано». Скидається на те, що ти добре поінформований. Ти знаєш, через кого проводили купівлі?
— Один трейдер на ім’я Серано.
— Як ти дізнався?
— А ти що думав? Що ми увесь час тільки трахаємося і банани їмо?
Саме так Ґреґуар і думав, але зробив ображений вигляд.
— Знайди цю сволоту, Морване.
— Я беруся до справи лише за однієї умови.
Гієна хихотнула. Кабонґо сердито забурчав.
— Відпусти мого сина, сьогодні.
— Це його робота, і він таки схибив.
— У нього проблеми… особисті.
— Я знаю про його проблеми і я знаю про твої проблеми. Морване, знайди набувачів і змусь їх продати акції.
— Хто відкупить?
— Ми заберемо: саме час перебудувати наші сили всередині «Колтано».
З таким успіхом він залишиться без штанів. Або це справді спланований напад, і його просто виставлять за двері. Або генерали відкуплять ці акції і цього разу матимуть міноритарний блокувальний пакет, тоді вони йому нічого не подарують.
— Ви мусите відпустити Лоїка. Лише він може мені допомогти у цьому розслідуванні. Він…
Гієна підійшла ближче і крутилася навколо ніг.
— Ти сподобався Сонечку! — гиготнув Кабонґо.
Флік відпихнув її ногою.
— Це тому, що від мене тхне смертю. Звільни мого сина.
— Не поспішай: тут є ще одна проблема.
— Яка проблема?
— Ця історія з акціями, це якраз те дерево, за яким лісу не видно.
— Не зрозумів.
— Справжнє питання: чому нині раптом усі захотіли «Колтано»?
Його не здивувало це зауваження: чорні теж уміли скласти два та два.
— Поняття не маю.
— Можливо, тому що цим людям відомо про щось таке, чого не знаю я. Можливо, є причини цікавитися нашою старою доброю компанією.
— Я зовсім не розумію, про що ти.
— Нові родовища, наприклад.
Морван підвівся. Сонечко хихотнуло.
— Ти на що натякаєш? — обурився він. — Що я приховую від тебе інформацію?
— Ти знаєш, як тут кажуть? «В усього є один кінець, окрім банана, в якого їх два».
— Припини говорити, як герой з мультфільму!
— Якщо ти намагаєшся нас раком поставити, лайна буде купа, Морване.
Настав момент підвищити тон:
— Відпусти мого сина, і я тобі принесу тих покупців на тарілочці! Інакше, присягаюся, я завалю усіх твоїх хлопців, а цього покидька Мабіалу першим!
— Заспокойся. Я звільню Лоїка, не хвилюйся, ми ж, як брати.
— Добре. Добре.
— А ще тому, що ти зі мною поділишся баблом.
— Яким баблом?
— Я хочу комісійні від експлуатації нових родовищ.
— Немає нових родовищ!
Сонечко знову захихотіло: воно було у буквальному сенсі голосом свого господаря.
— Не змушуй мене пхати носа у твої махінації, Морване. Не змушуй мене викривати твою торгівлю з тутсі, мау-мау та іншими… Зробимо, як греки. Потайки і за спиною цього сраного виродка…
Про Жозефа Кабілу ходило багато чуток, за якими він не був сином Лорана-Дезіре. Подейкували навіть, що він мав походження тутсі. Але тим, що найбільше дивувало Морвана, не була нелояльність Кабонґо, а ця дивовижна норма: в Африці корупція була єдиним, на що можна покластися.