Він капітулював і простягнув руку:
— Я триматиму тебе в курсі.
— Твого сина відпустять сьогодні ввечері, — запевнив Кабонґо, тиснучи руку у відповідь.
Справу зроблено.
— Почекай, — кинув генерал, обертаючись.
У цьому своєму китайському костюмі він підійшов до холодильника-руїни. Відчинив дверцята і повернувся з тарілкою коса-коса — великих креветок з почорнілими панцирами і мискою соусу піль-піль.
От і закуска. Морван зиркнув на годинник: 18:15. Якщо трохи пощастить, він ще встигне відбути цей пікнік і потрапити на літак.
Кабонґо розкусив зубами креветку і вибухнув сміхом. Його рожеві ясна оголилися в усій своїй красі.
— Мабіала… Чорний Кхмер… Ще один чортів негр!
Старий флік зліпив на обличчі посмішку і підчепив потвору з паперової тарілки. Гієна почула запах харчів і стала крутитися навколо себе, вгадуючи, хто б їй щось дав зі столу.
— Дай їй креветку, — кинув Кабонґо. — В Африці завжди трррреба ділитися! А цей тягар, нові поклади, він для тебе просто заважкий. Як тут у нас кажуть: «Хто ковтає кокос цілим, вірить у свій анус!».
— Є новини від Рібуаза, — голос Тонфи, знервований. — Частинки нігтів і пасма волосся у надчеревній ділянці. Я не дуже розумію, що це, але…
— Аналіз ДНК зробили?
— В процесі.
— Коли будуть результати?
— Левантен сказав, десь за годину. Тоді треба буде пропустити їх через НАРГВ і…
18:30. Ерван щойно приземлився. Літак прибув із затримкою. Він спробував зв’язатися зі своєю командою, але ніхто не відповідав. Ще одна помилка: змарнував цілий день, перші вирішальні години розслідування, просто щоб відвідати психлікарню і привезти звідти паперові фігурки — протягом доби їх би доставив йому один із жандармів.
Він вийшов з аеропорту з телефоном біля вуха. Ніс свою торбу на ремені через плече, і той не давав йому дихати. Боліло скрізь: свіжі рани, стара травма спини, зуби, якими скреготів. Він намагався вирівняти в голові свої думки, як розпрямляють руками зібганий папір.
— Є ще якісь результати?
— Левантен вивчає цвяхи. За його словами, кожен метал має свій так званий підпис і за допомогою іржі його можна прочитати.
— І?
— Є навіть щось на кшталт каталогу… Цвяхи, використані убивцею, зроблені зі сплаву, до якого входить багато характерних для Конго складників.
Ерван розштовхав чергу мандрівників, які чекали на таксі, і тицьнув своє посвідчення під ніс першому водієві:
— Набережна Орфевр, тридцять шість.
Адреса не потребувала жодних коментарів.
— Вони звідти? — продовжив він, залізаючи до машини.
— Так. Але Левантен пояснює надто гарячково і…
Тонфа був тілоохоронцем команди, сильною її ланкою на випадок сутички. На жаль, у карному розшуку не буває сутичок. Натомість треба двадцять чотири години на добу працювати головою…
— Є щось конкретніше?
— Левантен розпочав інші аналізи. На цвяхах є частинки, які він зможе ідентифікувати. Завдяки цьому будемо знати, чи їх використовували для будівництва халуп у лісі, збивання ящиків для верстатів або фруктів… Він навіть залучив біологів.
— Біологів?
— Аналіз мікроорганізмів зможе нам сказати, чи ті цвяхи везли авіатранспортом, чи морем. Наприклад, наявність солі чи планктону, коли вантаж…
Ці цвяхи, зрештою, допоможуть чимало з’ясувати. Вкотре порада його батька — дотримуватися конкретних елементів — була слушною. Таксі мчало швидко. А назустріч, навпаки, виросли затори з охочих полетіти кудись на вікенд.
— Коли матимемо результати?
— Вночі.
— Ти де?
— В конторі.
Отже, Тонфа знову ухилявся від свого обов’язку бути присутнім при розтині.
— Зараз буду.
Ерван поклав слухавку і набрав Одрі:
— Це я. Як обшук?
— Нічого особливого. Звичайне помешкання молодої дівчини. Трохи серйозної, трохи бунтівниці. Знайшли тільки дивакуваті костюми.
— Що ти маєш на увазі?
— Не знаю: оранжеві блузки, медичні маски, трубки і ремені… Виглядають, як реквізит для фільму жахів.
Він зберіг цю деталь десь у віддаленій комірці своєї пам’яті.
— «Зодіаки»?
— Триває перевірка ЧШТК на Іль-де-Франс: їх там є чимало. Я взяла зі собою Сержанта. Він обдзвонює портові управління і власників. Поки нічого.
— А річковий патруль? Які в них думки щодо вбивці?
— Профі. Він причалив, переніс тіло, як пір’їнку, — вона важила сорок п’ять кіло — потім зник так само швидко, як і з’явився. Просто військовий маневр.
— Окрім того річковика, є інші свідки?