— Повно, але нічого не варті. Дякувати пресі. Усі щось бачили. Безліч убивць Анн Сімоні. Мусила влаштувати контакт-центр, аби дати раду з усіма тими зверненнями.
— Зараз буду на місці. Поговоримо про все детальніше.
— Багато часу це не забере.
Біля Орлеанських воріт рух раптом сповільнився. Він вже хотів було попросити водія увімкнути мигалку, але усвідомив, що це таксі.
Залишився Сардина. Якраз доречно сказати, що Ерван витягує свої сіті.
— Аналіз телефонних дзвінків дещо підтвердив: Анн Сімоні справді зберегла контакти з доволі підозрілими колами.
— Якого роду?
— Зараз складаємо список: волоцюги, наркомани, дилери, колишні в’язні.
— Встановили їхнє місцеперебування?
— Ще ні: вони здебільшого сквоттери, хлопці, яких за документами не існує.
— Покопайся у цьому напрямку. Відчуваю, щось там є.
— Тримайся за стіну, щоб не впав.
Ерван не зреагував на дурнуватий жарт, приклад поліцейської культури спілкування.
— А мій батько?
— Судячи з того, що ми накопали, жодних тісних стосунків. Обідали час від часу разом і баста. Але досі незрозуміло, чому дівчина набирала його шість разів у вівторок. Ти спитав його?
Ерван подумав про Старого, який, мабуть, борсався у болоті Конго.
— Він у відрядженні. Завтра обов’язково спитаю.
Рух на проспект Мен був заблокованим. Може, стати біля центрального комісаріату за кілька кварталів звідси? Позичити в них машину й вперед з мигалками і ревуном? Ні, поки все поясниш, буде ще довше.
— Хвильку… — він звернувся до водія. — Ви не можете їх обігнати, га?
— Може підкажете, як мені це зробити? Я не хочу порушувати і втратити усі свої штрафні бали!
Ерван пропхав між підголів’ями сидінь своє посвідчення:
— Якщо хочеш їх зберегти, краще тисни на газ і негайно. Виберися звідси.
Той побурчав, змістився до центральної смуги і виїхав на зустрічну — якимсь незрозумілим дивом тепер у цьому напрямку рух був вільний.
Ерван повернувся до Фавіні:
— Ти в конторі?
— Вже збирався виходити у дике поле.
— Дочекайся мене. Буду за п’ять хвилин.
— Ага! — хихикнув водій.
Ерван поклав слухавку. Тепер вони їхали вулицею Вожірар, але і далі повільно.
— Їдь на червоне.
— Але…
— Я двічі не повторюватиму, чорт забирай!
Водій перетнув вулицю Ренн під обурене волання клаксонів. Ерван набрав номер Кріпо — в такому темпі у них не залишиться, що розповідати, коли він прибуде в управління.
— У мене є дещо незначне, але цікаве, — сказав ельзасець.
— Що?
— Пам’ятаєш, я тобі розповідав про скульптора Лартіґе, наставника групи шанувальників «no limit»?
— Не дуже.
— Я перевірив профіль в неті і натрапив на його скульптури. Раджу піти подивитися.
— Чому?
— Я надішлю тобі інтернет-посилання, ти…
— Я їду в машині, кажи.
— Це велетенські версії талісманів, про які ти мені розповідав.
— Мінконді?
— Саме так. Величезні фігури, наштрикані цвяхами і скельцями. Страшні штукенції, які він продає за грубі гроші.
Ерван не вірив у безпосередній зв’язок типу «скульптор перейшов на людську плоть», але це було підтвердженням ланцюжка, який він інтуїтивно відчував: «по limit», шанувальники садо-мазо, Людина-цвях, останні вбивства…
— Надрукуй мені фотографії, я зараз буду в конторі. А що ти з’ясував про самого Лартіґе?
— Він з’явився у вісімдесятих роках, після навчання в Парижі та Римі. Відмовився від участі у тогочасних рухах, таких як «Свобода вираження», «Трансавангард» та їм подібних, а натомість присвятив себе брутальній скульптурі, надихнувшись африканським мистецтвом. Авторитетний тип.
— У картотеці є?
— Жодного протоколу. Заробляє величезні гроші з двадцяти п’яти років. Майстерні в Парижі, Римі, Нью-Йорку, гучні виставки. Живе на широку ногу, але на богемний лад. Себто їздить на велосипеді, поки водій полірує його «Ягуар».
— А «no limit»? Ніколи не було проблем з фліками?
— Ніби надто далеко не заходило, а без доказів у протилежному за шмагання по дупі кримінальної відповідальності немає. А як у тебе? Шарко?
— Свіжих зачіпок немає. Я тобі розповім.
Коли машина виїхала на набережну Орфевр, Ерван подивився на годинник: 19:10. Коротка загальна нарада і всі повертаються до роботи на ніч… Всі, окрім нього.
Він має зустрітися зі Софією о 20:30 в «Міммо», невеличкому італійському ресторані на вулиці Бланш. Не вдається дорого, роби просто.
Він піднімався сходами будинку 36, коли назустріч кинулася якась молода жінка — секретарка Фітуссі, очільника карного розшуку.