— Він терміново хоче вас бачити, — прошепотіла вона. — Негайно!
— Можу я хоч речі до кабінету занести?
— Ні. Це не може чекати. Він розлючений.
Він якраз був на поверсі окружного комісара. У тьмяному світлі сходів на обличчі дівчини проступила паніка.
— Добре, я за вами.
Господарями у цьому робочому кабінеті, найбільшому у карному розшуку, бували легендарні фліки, але на Ервана це не справило враження: як би не виглядала навколишня обстановка, Фітуссі однаково залишався ідіотом.
Опецькуватий чолов’яга, який зробив кар’єру завдяки своїм політичним зв’язкам і всюди бачив змову.
— Куди вас, в біса, понесло?
— Відрядження до Бретані. Для пошуку фактів задля встановлення істини.
— Не дуже слушний час франтувати: ну як, успішно з’їздили?
— Убивцю Анн Сімоні надихнув інший вбивця, якого утримували в одному спеціалізованому закладі у Фіністері. Мені потрібно було ретельно перевірити цей бік справи.
-- І?
— І нічого. Чоловік помер три роки тому. Він не мав жодних контактів з іншими пацієнтами. Останнім часом із закладу нікого не виписували, ніхто не тікав.
Фітуссі підвівся і заклав руки в кишені. У нього було таке пузо, що поставало питання, який ще організм здатен деформуватися до такої міри?
— Прокуратура мені телефонує. Мені телефонує префект. Вальс мені телефонує. А ви собі знову подалися до Бретані? Мені сказали, що існує зв’язок з тією «посвятою», це правда?
— Усі докази про це свідчать. Віссу Савірі, жертву з військового навчального закладу, безсумнівно, було вбито в ідентичний спосіб. Однак стан тіла, враженого вибухом ракети, стає на заваді цілковитій впевненості. Єдине, про що ми знаємо достеменно, — це те, що вбивця залишив у черевній порожнині пілота нігті і волосся жертви з набережної.
— Це огидно.
— Ні, це релігійно.
— Прошу?
— Не зважайте.
— Позбавте мене своїх зарозумілих штучок, Морване! Ці речі можуть привести нас до вбивці?
— Ні. Але патанатом знову знайшов їх у тілі Анн Сімоні. Вони можуть привести нас до наступної жертви.
Фітуссі підійшов до вікна. Найкращий вид з будинку 36: панорама Сени, набережні, будівлі XVIII століття. На жаль, нині ця картина радше нагадувала про знайдений напередодні труп.
— Ще щось?
— Небагато. Наш клієнт не залишив жодних слідів. Триває аналіз цвяхів і скелець: імовірно, вони з Африки. Чекаємо на інші результати: можливо, цими цвяхами збивали ящики для зберігання органічних продуктів або…
Огрядний флік рвучко обернувся до Ервана. Він і далі був у своїх темних «Ray-Ban» з діоптріями, від чого скидався на мафіозного підприємця з Лазурного берега.
— Здається, ви не розумієте, Морване: ми не маємо часу вивчати мушиний кал. Така прискіпливість до деталей добра для серіалів. У вас немає чогось конкретнішого? Свідків? Підозрюваних? Ми горимо, чорт забирай!
— Репортажі спровокували потік звернень, але все пусте. Одні придурки, гіперактивні небайдужі громадяни — нічого корисного.
— От лайно…
Фітуссі носився взад і вперед по кабінету, як здоровенний ведмідь у замалій клітці. Ерван фізично відчував, як тікає кожна секунда. Він чимшвидше хотів зустрітися зі своєю командою.
— Пане комісаре, — зблефував він нарешті, щоб закінчити розмову, — я обіцяю вам результати завтра вранці.
— Дуже сподіваюся. Мені треба щось дати для ЗМІ.
Ерван вирішив дістати його на повну:
— Склад слідчої групи розширено: тепер над справою працює більше десятка людей. Лабораторія криміналістичної експертизи працює з максимальним навантаженням. Ми перевірили минуле Анн Сімоні, її оточення і…
— З цим немає проблем?
— Яких проблем?
— Ви чудово знаєте, яких…
Він зрозумів натяк:
— Мій батько підтримав дострокове звільнення жертви і допоміг їй повернутися до нормального життя, це все.
Фітуссі подивився на нього з-під окулярів:
— Ґреґуар дав мені зрозуміти, що ця справа, імовірно, пов’язана з розслідуванням, яке він проводив у минулому.
— Це правда. Саме він затримав тоді убивцю, який надихнув нашого сьогоднішнього клієнта.
— Це той, кого утримували у Бретані?
— Людина-цвях. Мій батько схопив його ще на початку своєї служби, у 1971 році, у Заїрі.
Комісар витер долонею чоло, наче можна було одним махом позбутися усього цього тягаря проблем, які тиснули йому на голову.
— Я знаю цю історію. Боже, це ж…
— Перепрошую.
Задзижчав телефон Ервана. Есемеска. Неважливо, хто, але це був хтось з його команди: специфічний звуковий сигнал.