Попри вельми загрозливу атмосферу Лоїк відчував, що страх потроху відходить: він знав, що батько за нього подбає, і що його становище, зрештою, поступово виправиться.
Проблемою був кокс: його відсутність мордувала більше, ніж страх, ядуха чи біль у м’язах і суглобах. Напади гострої потреби наркотику ставалися зненацька або надокучливо муляли. Подекуди підступала така нестерпна тривога, що він хотів померти. До того ж, він терпів фізичні страждання: відчував холод, спазми в животі, його морозило. А ще часом бачив перед очима доріжки, прекрасні білі ниточки, до яких не міг наблизитися. Потім це минало і він знову скреготів зубами, чекаючи нападу нової кризи.
Тепер він був на паркінгу один. Хлопці здерли з нього мішок, розв’язали руки і виштовхнули з машини. Остання з них мала дипломатичні номери, що означало: «Можеш хоч записувати, ми недоторкані». Зрештою, він був не в стані щось запам’ятати. Просто підібрав свій телефон і гаманець, які викинули з дверцят авто, і став розтирати свої зап’ястки.
Сидячи на землі (костюм — вже другий знищений за два дні — був увесь в масних плямах), він перевірив телефон: якимсь дивом батарея ще не розрядилася, але у цій дірі не було мережі. Похитуючись, він пішов до виходу — голодний, вимучений абстинентним синдромом, причмелений. Його кроки гучно лунали у порожньому просторі. «Де я?» — подумав. Він спробував зібрати докупи думки і розставити пріоритети. Насамперед, треба з’ясувати своє місце перебування, можливо, він десь на околиці Парижа, а можливо, на іншому кінці Іль-де-Франс. Тоді знайти банкомат — вони залишили йому самі кредитки.
На вулиці побачив зловісний пейзаж індустріального району передмістя. Довгий проспект, вуличні ліхтарі, чорні коробки, труби заводів. Це міг бути Нантер, Женвільє або Іврі-сюр-Сен. Він пішов шукати якісь вказівники, коли повернулася його найбільша тривога: Міла і Лоренцо. Між приступами він постійно думав про них: це п’ятниця і його черга забрати дітей на вікенд. Хто прийшов по них до школи? Чи попередили їхню матір? Чи Старий подбав про це? Він був упевнений, що так.
Зателефонував Ґаель — вона сиділа з дітьми, коли у нього не виходило. Вона його відразу заспокоїла: малі у нього вдома, вже сплять. Натомість зажадала від нього пояснень, він наплів щось розпливчасте. Також поцікавилася, що це в нього за ремонт вдома, на що він відповів ще туманніше.
— Я буду за півгодини.
Підійшов до вказівника: «Стен». Перевірив вхідні есемески: за останню добу прийшло майже три десятка. Його цікавили повідомлення виключно від батька. Морван уже двічі дзвонив. Мабуть, взнав, що його щойно відпустили, і хотів на підтвердження почути «живий голос».
Одним дотиком Лоїк набрав його номер. Дивні гудки.
— Відпустили? — спитав Старий глибоким занепокоєним голосом.
— Так, щойно. Що ти зробив?
— Потім поясню. Я сідаю в літак.
— Куди летиш?
— У Париж. Я у Кіншасі. Мусив домовлятися на найвищому рівні.
— Ти… заплатив?
— Ні. Але маємо зовсім мало часу, аби довести свою добросовісність.
— Яку добросовісність? Які в них претензії?
Морван уникнув відповіді:
— Кабонґо здав мені трейдера, який купив ці пакети акцій.
— Як він дізнався?
— Бо він не телепень, як ти. Це такий собі Серано.
Лоїк ледве стримав лайку. Вчора вночі він нічого так і не витягнув з нього.
— Я його знаю.
— Підеш до нього і змусиш його говорити.
— Він не захоче мені нічого розповідати.
— Придумай щось. Мусимо знайти покупців. Це єдиний шанс переконати негрів!
Лоїк провів рукою по обличчю. Йому здалося, що він торкнувся небіжчика.
— Я… я не знаю, як це зробити.
— Тоді поклич Ервана.
Згадка про брата повернула його до життя:
— Він прийде, повибиває йому зуби, і я матиму інформацію, так?
— Він уміє бути переконливим.
— Не знаю, в якому світі ти живеш, тату. Такі справи не вирішують кулаками. Йдеться про біржу, а не салун з ковбоями!
Минуло кілька секунд. Лоїк подумав, що обірвало зв’язок, але голос батька повернувся могутньою хвилею:
— Я сідаю в літак. Повертайся додому і прийми ванну. Ґаель подбає про дітей. Завтра вранці підеш до Серано.
— Я ж тобі кажу…
— А я тобі кажу, що увесь світ — один великий салун. Твої фінансисти не варті лайна на підошвах моїх ковбоїв. Твій брат піде з тобою, і, повір мені, Серано буде вам руки цілувати за те, що залишили йому цілі зуби.