Картата скатертина, карафка з водою, дешева свічка: Ерванові було соромно, що він запросив Софію у такий гадючник. Те, що запам’яталося йому, як невеличкий італійський ресторанчик, було вбогою піцерією. До того ж, сама ідея привести сюди чистокровну флорентійку — це однаково, що запропонувати якомусь лордові картоплю фрі і смажену рибу.
Якось, з великими труднощами, йому вдалося позбутися своїх людей на вулиці де ля Вут, коли туди приїхала команда криміналістів і фургон для жмурів. Софія вже чекала на нього за столом, терпляче і з посмішкою. Замість вступу, він ризикнув розповісти їй жартівливу байку про походження своїх поранень.
Неприємності тільки починалися.
Неможливо зосередитися. Два вбивства за два дні. Три за тиждень, якщо враховувати Віссу. Без сумніву, найсерйозніша справа в його житті, завдяки якій він може стати за кілька років окружним комісаром або, навпаки, гнитиме десь у підвалах префектури, якщо схибить. Ерван чув, що Софія йому щось говорить, але не міг вловити слів. Це як слухати незрозумілу іноземну мову.
— Ти мене слухаєш чи ні?
— Так, звісно.
Перно у кошелі зі страшними клаптями обідраної шкіри. Убивця з паралельного світу, де розгулюють демони та окультні сили. Ерван вчепився за свою думку: єдиною різницею між старим убивцею і новим було анальне зґвалтування — з Перно ще треба у цьому пересвідчитися. Можливо, вбивця бореться з гомосексуальними поривами чи некрофілією. Ґвалтуючи власні мінконді, він не втамовує свої бажання, а намагається від них звільнитися.
— Про що ти задумався?
— Прошу? — здригнувся він.
— Я питала твою думку щодо графіку перебування дітей з Лоїком: тиждень через тиждень або що другого вікенду і щосереди?
— Ви ще до цього не дійшли, так? — викрутився він (бо не мав анінайменшого поняття, що відповісти). — Наразі опіка в тебе, як мені відомо.
— Зрештою це не моя забаганка. Мілі і Лоренцо потрібен батько.
Ерван ризикнув вдатися до провокації:
— Вам достатньо знову бути разом.
— Про це не може бути мови.
— Ти впевнена, що усі почуття між вами померли остаточно?
Вона відрізала собі шматок піци і почала жувати без жодних помітних емоцій.
— Знаєш, що сказав Ніксон стосовно кохання?
— Президент Сполучених Штатів?
— «Кохання наче сигара. Коли вона згасла, ти можеш її розкурити знову, але смак буде вже не той». Навіщо склеювати розбитий горщик? Ми ще молоді. Попереду нові історії. А ще наркотик: поки Лоїк не покине цю справу, я мушу захищати дітей.
Нічого нового під сонцем. Але її байдужий тон сьогодні був дуже незвичним: вона виглядала спокійною і безтурботною. Як і в усіх війнах, під час розлучень теж бувають припинення вогню.
— А ти? — знову почала вона. — Ми вічно говоримо про проблеми твого брата, коники твоєї сестри, а як ти?
— Море роботи, — немов на підтвердження своїх слів, він подивився на годинник. — Я саме працюю над однією справою, яка…
Вона поклала свою руку на його, він здригнувся.
— Ні. Я про твоє особисте життя. Що тобі заважає одружитися? Завести дітей?
— Це не обов’язково.
— Але ж і не так погано. У тебе є хтось для серйозних стосунків?
Вона вже питала його у Люксембурзькому саду.
— Ні. То одна, то інша…
— Шикарно.
Він боявся, що почервоніє:
— Я не те хотів сказати, я…
— У тебе ж бувають дівчата, де ти з ними знайомишся?
Очі Софії блищали — нарешті мова зайшла про серйозні речі.
— На роботі, під час моїх розслідувань…
— Хто тобі до смаку?
Він відповів не вагаючись. Сьогодні він був не в стані когось з себе вдавати. Зрештою він і не знав кого.
— Кельнерки, продавчині.
— Щоб задовольнити свій комплекс зверхності?
— Я їх ніколи не вважав нижчими за себе.
— Заради їхніх цікавих розмов?
— Не будь такою, — запротестував він. — Я люблю їх… бо вони привабливі.
— Оригінал.
— Ти спитала, я відповів.
— Але ж не всі.
— Майже всі: професія вимагає.
Вона підняла руку, щоб привернути увагу кельнера.
— Я хочу випити вина. Тобі не обов’язково мене підтримувати.
Він сказав їй перед цим, що сьогодні взагалі не питиме, бо хоче повернутися до роботи з ясною головою.
— Складу тобі компанію, — поступився він.
На столі з’явилася ще одна карафка, з червоним вином. Він наповнив келихи, а Софія тим часом відновила свій наступ:
— Отже, вони гарненькі. Але ж не тільки це, правда?