— Скульптури Іво Лартіґе.
— Не мав часу.
— Але чим ти вночі займався?
Він збирався відповісти, коли йому злегка полоскотали потилицю. Відскочив убік, наче це його торкнувся скорпіон. У дверному проході стояла Софія: майка від Клое і трусики із заниженою талією, напівпрозорі, прикрашені мереживом Кале. Він враз згадав, що знає ці назви з підліткового віку, того часу, коли мастурбував над каталогами білизни, поцупленими у торгових центрах.
Суміш цнотливості і підбурювання до гріха: те, що він любить.
— Буду в конторі на дев’яту, — кинув сиплим голосом.
Він поклав слухавку і відчув ерекцію.
Софія хотіла зайнятися коханням просто на підлозі, але він відмовився через якийсь примарний принцип чи то пристойності, чи то поваги, чи не знати який. Вони опинилися у спальні. Цього разу він мав більш ясну й спокійну голову і був однаково дужим у ліжку. Усе відбулося тихо і непримітно, хоч він з острахом чекав, що йому на голову посипляться блискавки, небесні докори, кара Божа…
За півгодини вони були точно на тому місці, де вона зненацька заскочила його, коли він розмовляв по телефону.
— Ще кави? — запропонувала вона, проходячи за стійку.
— Ні, дякую. Я вже дві випив, — подивився на годинник. — Мені пора тікати.
— Ой, лиш не корч із себе такого суворого фліка! — засміялася вона.
— Зовсім ні, просто я…
Вона підійшла до нього з філіжанкою у руці. Запах її парфумів перебивав запах кави. Загадковий метаболізм жінки, яка завжди лишає за собою чарівливо-п’янкий шлейф.
— Що стосується нас двох, — пробурчав він. — Я…
— Стоп. Давай я скажу, поки ти не намолов дурниць. Він ніяково розвів руки. Сорочка на ньому теліпалася. Він далі був у трусах, босими ногами на паркеті.
— Я могла б сказати, що вчора трохи перепила і мені шкода. Але якраз навпаки: я навмисне напилася, щоб насмілитися зробити те, чого, на жаль, не зробила набагато раніше. Розумієш, про що я?
— Гадаю, так.
— Тепер іди додому і добре подумай про це. Для мене це серйозно. І сподіваюся, що я для тебе не просто дівчина на одну ніч.
Він не стримав посмішки:
— Ти точно не «one-night stand».
— Ну то поцілуй мене.
Промовляючи ці слова, вона поставила свою філіжанку і схопила його за поли сорочки. В Ервана промайнула перед очима картина: його серце, намочене у меді і настромлене на рожен, воно б’ється і печеться над вогнем. Він перевів подих, як астматик на межі приступу.
— Для мене, — ризикнув він, — ти дівчина на всі ночі.
Вона знову засміялася тим своїм горловим голосом, яким співають італійські пісні:
— Усе-таки не перегинай.
— Я лише хотів сказати тобі…
— Пізніше. А тепер геть звідси: біжи ловити своїх убивць.
Підкорився. Спальня. Штани. Піджак. Вона стояла позаду, схрестивши на грудях руки. Він відчув потребу виправдовуватися:
— Я прийму душ вдома. Мені треба… зібратися з думками.
Вона поклала руку йому на геніталії:
— Нічого не забудь, коли будеш збиратися.
Шляхетна чарівність аристократії: вона могла сказати будь-яку непристойність, дозволити собі будь-який жест, але ці дії завжди були елегантними і вишуканими. Вони вливалися у реальність однаково природно, як листя чаю у гарячу воду.
— А Лоїк?
Питання вирвалося у нього, коли ховав телефон до кишені і причіпляв кобуру. Той йому досі не телефонував.
— Лоїк — це моя справа.
— Це також мій брат.
— Гадаю, ми з тобою обоє погоджуємося, що наразі нічого казати йому не варто.
Він кивнув на знак згоди, вбираючи піджак.
— Я тут ризикую більше, ніж ти, — додала вона. — Якщо він дізнається, що сталося цієї ночі, то матиме значно міцнішу позицію перед суддями.
— Подружня зрада проти утримання під вартою, м’яч у центрі поля.
— Саме так.
Він вийшов зі спальні у коридор. Вона нечутними кроками слідом за ним, немов дика кішка у своєму природному ареалі.
— Я хотіла поговорити з тобою про одну штуку, — сказала вона у передпокої. — Ввечері не було на це часу.
— Про яку штуку?
— Моя адвокатка зараз займається оцінкою наших статків для розлучення.
— Ви ж роздільно володієте майном, так?
— Ні. Відразу після шлюбу у нас…
— Велике кохання?
— Так… Ми хотіли об’єднати усе, що мали. А головне — насолити татам.
Він відчув у животі укол болю. Завжди ревнував брата, але нині йому здалося, що має на це право. Просто тепер це відчуття було гостріше і справедливіше.
— Вона отримала документи для оцінки статків Лоїка. І натрапила на одну дивну штуку: твій батько вже визначився зі спадком.