— А ті контейнери вже на пірсі?
— Це треба з’ясувати у логістичному відділі.
У їхньому напрямку сунув автонавантажувач, тримаючи своєю вертикальною вилкою шестиметровий контейнер розміром з невеличкий будиночок і вагою, мабуть, двадцять-тридцять тон. Водій сидів у кабіні на висоті десять метрів. Їм довелося відступити впритул до вагонів, які чекали на завантаження. Тут усе відбувалося з надзвичайним розмахом, від чого людина зменшувалася до стану жалюгідного паразита.
Раптом власний план видався йому безглуздим. Чи принаймні таким, що базувався на безпідставних припущеннях. Перше: хижий вбивця має потребу поповнювати свій запас цвяхів. Друге: він забирає їх прямо на пірсі, з тильного боку вантажівки. Третє: контейнери містять саме ці залізяки, і все має статися сьогодні ввечері.
— Їх відкривають тут на місці?
— Буває по-всякому. Одні пливуть далі, у новий пункт призначення. Другі забирають вантажівками. Інші розпаковують прямо тут і сортують їхній вміст на окремі вантажі.
Почувся гавкіт. Митники зі собаками йшли вздовж контейнерів, перевіряючи, чи немає якихось підозрілих вантажів. Наглядачі з раціями у руках перекрикували увесь той шум, роздаючи вказівки кранівникам і водіям навантажувачів.
— Можете мене попередити, коли ті контейнери будуть вже на пірсі?
— Звісно, але чіпати їх не можна.
Ерван обернувся до своїх марсельських колег:
— Необхідний папірець буде.
Морський офіцер припалив цигарку. Полум’я запальнички, здавалося, розщепило його бурячкове лице навпіл.
— Все не так просто. В морі ми у владі морського префекта. На суходолі — наземного. А тут заправляють митники…
Ерван не слухав — адміністративне просторікування. Натомість картина почала прояснятися: якщо викрадач цвяхів з’явиться по свою здобич сьогодні ввечері…
— А контейнери складно відчинити?
— Варто прихопити зі собою автоген. До речі, крадіжок у нас тут ніколи не було. Якщо хтось і зламує їх, то зсередини.
— Не розумію.
— В Африці туди залазять хлопці з пилою для металу. Коли корабель відходить достатньо далеко від берега, вони вирізають діру. Вряди-годи чекають аж до самого прибуття. Тоді їх знаходять у доволі дивному стані…
Ерван втупився поглядом у борт контейнеровоза: він виглядав, як залізна гофрована круча, складена зі строкатих багатоповерхових штабелів контейнерів, нагрітих середземноморським сонцем і просолених морськими вітрами.
— Ви можете сказати, як довго «Апнеа» стоятиме біля пірса?
— Приблизно дванадцять годин. Завтра вранці її вже не буде. Якщо контейнеровоз не в морі, тоді це просто корито, яке лиш розтринькує гроші.
— Всього одна ніч, аби звільнитися від тисяч контейнерів?
— Один кран розвантажує шістдесят коробок за годину, порахуйте самі. Одночасно їх завантажують новим вантажем, заправляють паливом, і поїхали, Симоно!
Ерван подивився на двох своїх колег: вони мали ніч, аби владнати процедуру, переконати керівництво митників і марсельську прокуратуру, що «Апнеа», імовірно, пов’язана з одним кримінальним розслідуванням у Парижі. Інакше кажучи, місія нездійсненна. Не говорячи вже про те, що корабель ходить під прапором Антигуа.
— Я можу зустрітися з людьми з «Heemecht»?
— Звісно, — кинув диспетчер, — але це люксембурзька компанія: вони не зобов’язані вам відповідати. Я домовлюся про зустріч з ними на ранок. Зараз мушу повертатися до роботи, — він обернувся до марсельських фліків. — У вас, хлопці, є кілька годин на підготовку документів.
Ерван відступив назад, аби охопити поглядом «Апнеа Ґаяр»: під стрілами кранів її різнобарвні штабелі нагадували знамените полотно Герхарда Ріхтера «1024 кольори», на якому зображено самі лише невеличкі різнобарвні прямокутники.
Чи є всередині цієї палітри цвяхи?
Намагався придумати план «Б», але в голову прийшов лише один варіант: чатувати цілу ніч біля контейнерів.
— У вас є номер мого мобільного, — кинув він. — Зателефонуйте, коли ті коробки вивантажать на берег.
22:00. «Апнеа Ґаяр» розвантажують, робота кипить. «Їхній» контейнер — номер 89AHD34 — вивантажили близько 19:30, і офіцер транспортної служби відразу його про це сповістив. Після перевірки з’ясувалося, що цей ДФЕ — назва контейнерів такого розміру — «Двадцятифутовий еквівалент» містить, поміж купи інших речей, вантаж «вживаних залізяк». Перше підтвердження. Ерван не став кликати своїх марсельських колег, він міг і сам відстояти нічну варту. Взяв службову зброю, посвідчення фліка і вийшов з готелю, розташованого неподалік термінала. Пройшов контрольно-пропускний пункт і влаштувався поблизу повітки для сторожів, розташованої біля складу. Звідти він міг спостерігати одночасно за своїм контейнером і за вузькими рядами інших, де тривали розвантажувальні маневри.