Раптом подумав, що тут неодмінно передбачена можливість подати сигнал тривоги. Пошукав очима камери спостереження. Жодної не було помітно. Пожежні датчики? У такому місці вони цілком непотрібні. Тепер хвилі жбурляли його на стелю, поки він намагався триматися на поверхні. Відчуваючи себе переможеним, заплющив очі. Він повертався у предвічні води, він…
Сенсори. У цьому басейні неодмінно є сенсори, не лише для того, щоб слідкувати за рівнем води, а ще й для аналізу її вмісту. Він десь про таке читав: зливання баластних резервуарів є серйозною проблемою через забруднення. Спускаючи у відкритому морі тисячі кубометрів брудної води з портів, великі кораблі шкодять океанічним екосистемам. Закон зобов’язує їх проводити аналіз баластної води, перш ніж її випускати.
Ерван пірнув у водоверть. Він орієнтувався на примарні промені червоних ламп, які і далі світили у темній воді. Якщо пощастить, то ці сенсори мали б бути десь поруч з аварійними ліхтарями. Опускаючись дедалі глибше, він ухилився від бурхливого виру і дістався першої лампи. Навпомацки почав шукати датчик чи щось подібне на нього.
Знайшов — не знати, для чого служила ця штука, але кварцові індикатори і кабелі до них вказували на імовірний зв’язок із зовнішнім світом. Пістолет і досі був у нього в руці. Він відштовхнувся від стіни ногами, загнав патрон у патронник і вистрілив.
Поплив далі, борючись з рефлекторним бажанням відкрити рот. Легені були перенасичені вуглекислим газом. На відстані метрів тридцяти крізь чорну товщу пробивалося світло ще однієї лампи. Знову відштовхнувся ногами від стіни і вистрілив. Сподівався, що від цього десь увімкнеться сигналізація. Або якась автоматична система, що почне скидати воду.
Знову поплив вправо. Час не минав, час його душив. В очах почало темніти. Він знав, що вже не зможе піднятися на поверхню — не було вже ніякої поверхні. Він знав, що не можна вдихати. Він знав…
Хотів натиснути на спусковий гачок, але розтулив рота.
Коли Ерван прийшов до тями, то подумав, що він у пеклі.
Але це було просто відділення швидкої допомоги шпиталю «Тімон» серед глупої ночі.
Він лежав на ношах в ізольованому боксі (переодягнений у довгу лікарняну сорочку, замість свого одягу) і бачив крізь ледь відхилені штори, як коридорами тиняються пацієнти, фліртуючи, хто як може, з хворобою і навіть зі смертю. Діти з побутовими травмами та бронхітом. Молодь з наслідками бійок, перепою і дорожніх пригод. Літні люди з інфарктами, переломами та інсультами. А між цих нещасних екземплярів метушилися інші — холоднокровні, у білих халатах, які засипали питаннями: номер соціального страхування, що їли перед цим, обставини пригоди… — і проводили рятівні маніпуляції.
Ерван спостерігав за цим видовищем у напівсвідомому стані. Першу чверть години після пробудження він блював, другу — відхаркувався, третю — полоскав рот свіжою водою, аби позбутися жахливого присмаку солі в горлі, легенях і навіть у серці. Було таке враження, що він горить… зсередини. Як символи недавньої катастрофи, поруч висіли його костюм і сорочка, задубілі від солі і всі в білих плямах. Його шкіра під лікарняною сорочкою пересохла і потріскалась, як лак на старій картині.
Лікарі швидкої направили його на рентген (у вирі води він кілька разів вдарився головою і побив стегна) і скривилися, зауваживши недавні поранення з «Керверека». На щастя, переломів не було. Просто до колекції додалося трохи нових синяків і подряпин.
Він заплющив очі. Відчуття було таке, ніби повіки зачинили розпечену духовку. Яка дивна насолода отак марити у лікарняному відділенні, де крики, діагнози і метушня зливаються в один суцільний нерозбірливий гомін. Після бурхливих вод баластного відсіку Ервану здавалося, що він пливе по озері, де в тумані ніжно співають птахи.
Наразі він тимчасово відклав усі думки про того, хто заманив його у цю пастку і обставини цього нападу — ворог добре знав, як працює баластна система. Ерван подумки прокручував той факт, що цього разу він мало не загинув, і відчував глибоку вдячність до пожежників, які його врятували.
Завіса відхилилася. Перед ним стояли два фліки з Ноай у супроводі морського офіцера. Всі троє були сердиті. По-перше, Ерван нікого не попередив про свою нічну прогулянку. По-друге, цієї ночі ніхто з них не мав чергування, а це означало, що його витівка висмикнула їх з дому або з веселої компанії у вечір п’ятниці.
Ерван випростався на ношах, чекаючи докорів на свою адресу. Поява у вантажній зоні без дозволу. Прохід через територію порту, куди заборонено заходити стороннім особам. Вторгнення на борт контейнеровоза під прапором Антигуа. Він став причиною великих неприємностей для капітана та екіпажу контейнеровоза, судноплавної компанії, яка зафрахтувала судно, керівництва західної акваторії порту Фос і трьох хлопців, які стояли зараз перед ним.