Цього разу згадав: троє втаємничених, які приклали руку до акцій «Колтано».
Ерванові наче хтось врізав у пику. Приголомшений, він вхопився руками за ноші.
Вони були клієнтами Ґаель. Джерелом інформації банкірів виявилася його сестра.
Так чи інакше, вона мала доступ до інформації — можливо, підслухала телефонну розмову або, найімовірніше, знала шифр до сейфа Лоїка. Далі нескладно здогадатися: вона виказала конфіденційну інформацію трьом своїм клієнтам-банкірам. Аби підтвердити підозри Ервана, достатньо було однієї деталі: за словами Серано, останнє придбання акцій відбулося в понеділок, 10 вересня, замовником був власне Льюнг, а, згідно з даними стеження ГУВБ, останнє побачення Ґаель з Льюнгом відбулося напередодні.
Ерван надто добре знав свою сестру, щоб розуміти, що вона не продавала їм цю інформацію. Насправді, усе було набагато гірше: Ґаель навмисно її віддала, аби наробити шкоди батькові і молодшому братові. Мабуть, вона не знала, наскільки важлива ця інформація, але здогадувалася про її руйнівну силу. І здала її, як той божевільний піроман, який підпалює власний дім з родиною всередині.
Борґіснов вихвалявся, що має доступ до «першоджерела». Він мав на увазі не африканську землю, а клан Морвана.
— Ви ідете?
Ерван сховав папірець до кишені і вийшов з боксу:
— Мені треба зателефонувати.
— Де вона? Я вб’ю її!
Осатанілий Морван увірвався до квартири. Відпихнув Лоїка, який не розумів причини цього несподіваного візиту — Ерван не попередив, бо Старий заборонив йому щось казати — і швидким кроком рушив коридором далі. Морвану здавалося, що від гніву в нього аж звузилося поле зору перед очима. Дзвінок сина заскочив його у ліжку, коли вкотре перебирав у голові свої тривоги. Те, що він почув, ще дужче розпалило безсонні переживання.
Зрештою, він не був здивований — це було черговим підтвердженням уже не раз пережитого на власній шкірі: правда завжди гірша за твої припущення. Ґаель, його дорога дитина, янголятко, яке перетворилося на курву, таємно здійснює підступний задум, аби його розорити — і, можливо, їй це успішно вдалося.
Він знайшов її у вітальні, загорнену у покривало «Паола Ленті», те, яке він подарував Лоїку і Софії на весілля. Вона просто дивилася телевізор поруч із своїм братом-недоумком. Ґаель так жила: вона сиділа з дітьми Лоїка, спала з ким попало і принагідно встромила батькові ніж у спину.
Вона скочила на ноги, готова до побиття.
— Що ти затіяла з тими банкірами?
Мовчанка.
— З торбами нас хочеш пустити, так?
Мовчанка.
Морван підійшов ближче зі стиснутими кулаками. Ореол страху, який його оточував, розходився у різні боки, як хвилі магнітного поля. Ґаель відступила крок назад. Лоїк закам’янів. Ось єдине справжнє відчуття, яке він викликав у своїх дітей, — жах.
— За скільки ти продала їм цю інформацію?
Ґаель мовчки стояла біля канапи, усім тілом демонструючи рішучість, але цю поставу зраджував панічний блиск в очах.
— Дурна сучко, ти ж навіть не взяла грошей, так? Просто заради самого задоволення від знищення мене?
Він кинувся до неї. У ту ж мить вона ухилилася від нього, підбігла до французького вікна, відчинила і стрибнула. У порожнечу.
Ревіння Морвана перейшло на страшний крик:
— НІ!
Він вибіг на балкон, але звідти побачив тільки обідране листя, зламані гілки, ями на асфальті і кілька машин на чотири поверхи нижче. З проспекту долинув писк гальм і крики перехожих. Він відскочив назад, начебто балконні перила обпекли йому руки, і рвонув до вхідних дверей. Краєм свідомості зауважив усе ще нерухомого, як опудало тварини, Лоїка.
Морван збігав вниз не дихаючи. У вухах чутно було лише приглушений тупіт власних кроків по червоному килиму на сходах. На кожному поверсі, наче відбиваючи такт, перед очима промаювали двері вантажного ліфта з решіткою і лакованими дерев’яними панелями. Він усе ще не дихав, начебто затримка дихання може зупинити час. Заморозити сцену, яка щойно його розіпнула.
Він мало не висадив на своєму шляху перші скляні двері, пробіг через вестибюль, відчинив другі і вилетів на вулицю. Нічого не очікуючи, він знав лише, що побачить кров, нерухоме тіло, смерть. Але Ґаель босоніж, з розкуйовдженим волоссям, не бачачи його, не бачачи нікого навколо себе, шкандибала між двох припаркованих машин у бік тротуару.
Сталося диво — хоч не таке вже й унікальне: за сорок років служби Морван чув про добрих два десятки випадків вистрибування з вікна із щасливим кінцем. Мабуть, падіння пом’якшили гілки та листя, які спрацювали, як страхувальна сітка, а потім дах автомобіля. Вона скотилася на капот і впала між двох бамперів, звідки тепер вибиралася, скидаючись радше на небіжчика, аніж на живу людину.