— Якщо будуть якісь квіти.
Старий забрав руку з керма і поблажливо поплескав його по потилиці:
— Родинне тепло!
Ерван промовчав.
— Ти маєш поговорити з Ґаель, — продовжив Морван. — Мусиш запевнити, що ми поруч і ми всі її любимо.
— Проблема не в тому, любимо ми її чи ні. Проблема в тому, що вона нас ненавидить.
— Вона подорослішає. Рано чи пізно вона зрозуміє.
— А ти? Коли ти зрозумієш?
Мовчанка. Орлеанські ворота. Ерван відчував, що починає закипати…
— Як ти можеш бити свою жінку? — вибухнув він.
— Це наші справи.
— Як ти взагалі можеш бити жінку?
— Меґґі не жінка. Принаймні не в тому сенсі, який ти маєш на увазі. Вона сильніша за мене.
— Я ніколи не бачив, щоб вона брала верх.
— Її сила в іншому.
Ерван розлючено влупив рукою у дверцята:
— Ти хоч уявляєш, яким було наше життя? — він доторкнувся вказівним пальцем до скроні. — Кожен удар залишився тут, у глибині моєї пам’яті.
— Припини цю виставу: у мене таке враження, що я бачу себе.
— Я ніколи не буду таким, як ти. Ти нас знищив. Лоїк із своїми наркотиками. Ґаель із її ненавистю. І я, який з головою заліз у злочини інших, аби забути про ті, що справді мають значення, — твої.
Морван раптово загальмував і з’їхав на смуту для термінової зупинки. Ерван влетів лицем у панель приладів з горіхового дерева і подумав, що зараз вистрілять подушки безпеки.
— Ти здурів, чи що?
Патріарх вимкнув двигун.
— Я тобі поясню ситуацію.
— Алілуя, — глузливо засміявся Ерван (з носа у нього текла кров.). — Я чекав на це сорок два роки!
— З твоєю мамою дещо сталося, коли ми з нею познайомилися. Наші стосунки живилися… жорстокістю і страхом. Було…
Здавалося, він вагався. Ерван ніколи не бачив його таким схвильованим.
— Я не можу розповісти тобі більше, — схаменувся Морван.
— Це якось пов’язано з Людиною-цвяхом?
— Облиш це, — сказав він і простягнув синові паперову хустинку.
Ерван вже наштовхувався на цю стіну раніше: не варто марнувати час. Повернімося до справ.
— Як ти його затримав?
— Я вже розповідав.
— Ні, ти розповів мені, як встановив його особу.
Морван знову рушив і плавно влився у потік машин.
Здавалося, його з’їдають власні зізнання — ті, яких він не зробив. Бути щирим для нього означало стати донощиком.
— Коли мої підозри впали на Фарабо, я його допитав. Це виявилося марною тратою часу. Звичайний симпатичний замріяний хлопчина. Якщо говорити мовою сучасних фахівців, «потяг до вбивств був прихованою частиною його психічного життя». Його робочий розклад теж був проблемою: на кожне вбивство у нього було алібі.
— Як це можливо?
— Робота у лісі. Міг що хочеш розповідати, його робітники усе підтвердили б. Я почав невідступно переслідувати його, намагався вибити з рівноваги. Даремно. Врешті вирішив його вбити. Я вже розповідав тобі. Він утік. Я вистежив його у лісі.
— Як ти його знайшов? І чому тоді пощадив?
— Шкода, сину, але цей розділ — табу.
— Для кого?
— Для мене. Є певні страхи, які не варто будити… Ніколи я так не пудив у штани зі страху, як під час того полювання на Фарабо. Він знав ліс, як місцеві чорні, а я був лише білим, який гнався за ним. Усі духи були на його боці, а я був голий…
— Духи, — перебив його Ерван, — ти віриш у це?
— А ти вже засумнівався?
Принаймні одна сенсаційна річ стала зрозумілою: паралельний світ не був для батька ні ілюзією, ні забобоном. У таких розслідуваннях це козир. Можливо, Ерван ніяк не міг наблизитися до нового вбивці через те, що, на відміну від Патріарха, цей вимір для нього просто не існує.
Морван з’їхав з окружного бульвару за церквою Сакре-Кер у Жантії. І далі почав кружляти невеличкими вуличками біля Орлеанських воріт.
Вкотре Ерван бачив, що не встигає усе розпитати. Тож перейшов до найбільш термінового:
— Ми тепер точно знаємо, що Перно був таємним агентом.
— І?
— Що він для тебе робив?
— Повторюю тобі, він працював не на мене.
— Що ти про нього знаєш?
— Фахівець з харчової плівки.
— Що це?
— Як що? Плівка для пакування продуктів, яку використовують на кухні. Він душив нею своїх клієнтів. Після використання просто забирав зі собою: без жодних слідів.
Перед ними виріс глухий мур шпиталю Сент-Анн — справжня фортеця. Ерван був переконаний, що вдасться дотиснути батька щодо Перно — тільки треба дочекатися якогось знака, один з двох конче зробив якусь помилку…