Ерван, який повністю зберіг свою здатність відчувати відразу, був шокований. І не він один. Такі звичаї відтепер було заборонено. Одним із законів 1998 року будь-які подібні «посвяти» було оголошено незаконними. Різні асоціації і комітети об’єдналися для боротьби. Циркуляри міністерства освіти щороку нагадували про заборону. У результаті, новим трендом посвят стало змусити новачків з’їсти ці документи, щоб пройти випробування. No comment.
Він вимкнув комп’ютер і вирішив кілька годин поспати. Поки напихав у дорожню валізу сорочки, шкарпетки і білизну, перед очима постійно стояла одна і та ж сама картина: молоді хлопці стоять оголені на бетоні перед ангарами, тремтять під випалами тухлих яєць, борошна і гівна, терплячи образи, які вигукують на їхню адресу люди в масках.
Він запитував себе, чи справді це розслідування дасть йому ковтнути цього очікуваного свіжого повітря?
Ґреґуар Морван ішов по пляжу: темне каміння під ногами, небо, наче чорний мармур. Насправді, камені були яйцями, здоровенними, як м’ячі для реґбі, і, певне, ховали в собі життя якоїсь гидотної рептилії. Він просувався дуже обережно, аби їх не роздушити. Знову помилився: це були не яйця, а голови. Людські поголені голови. Став на коліна (він знову був молодим) і спробував очистити їх від вулканічного піску.
Вони були живі: жінки з виголеними головами і вирізаними на чолі свастиками, закопані по шию. Деякі з них мали великі білі очі, без райдужних оболонок і зіниць. Інші — розкосі повіки, як при синдромі Дауна. Ще інші — безліч крихітних зубів навколо попелястого язика.
Жінки його життя.
Жінки його смерті.
Коли одна з них спробувала його вкусити, Морван прокинувся і відразу скочив на ноги, як це роблять, коли схопила судома. Кілька секунд його хитало, аж мусив зіпертися об стіну. Голова паморочилася. У горлі пересохло. Він завжди думав, що це під час сну підсвідоме хоче помститися за ту цензуру, яка перешкоджає йому виражати себе впродовж дня. Ця теорія не стосувалася його: той кошмар був не сном, а спогадом.
Він подивився на годинник: шоста ранку. Знову він вже не засне. Навпомацки знайшов свої антидепресанти. Склянка води. Пігулки. Ковтнув, запив. Він вже не знав, чи це хімічний склад ліків сприяє тому, щоб він триматися купи, чи просто саме їх ковтання.
Зробив ще кілька кроків у темряві. Вони вже так давно спали у різних кімнатах, що й забулося, коли спальня була спільною. Ванна. Крем для зволоження. Він довго і старанно втирав його в шкіру, не вмикаючи світло. Якби йому хтось сказав, що він наноситиме цю хєрню собі на пику…
Підійшов до вікна і розсунув штори. Немає більш порожнього і безлюдного місця о цій годині, ніж авеню де Месін. Він дивився на власне відображення у вікні. Композиція, як у Гоппера. Синя вереснева ніч. Сяйво ліхтарів. Гострі ребра тротуарів. І він — стоїть у правому кутку картини в спортивному костюмі «Calvin Klein», який не дуже вміщує його вже трохи деформоване тіло.
Його нічні приятелі вже на місці — смітникарі. Чорні, які прибирають відходи міста без жодного слова, без зайвих жестів. Чутно лише, як під платанами зітхає сміттєвоз, і поскрипують гальма. Щороку власники квартир, вікна яких виходять на дорогу, вимагали, щоб зранку сміття збирали пізніше. А він щоразу слідкував, аби до них не прислухалися. Нехай не забувають про власне сміття і нехай платять тим, хто його забирає.
Відтоді, як він почав свою кар’єру, його охрестили Чистильником, і це прізвисько надовго прилипло до нього. Він підмітав під дверима Республіки. Він підтирав сраки усіляким негідникам. І завжди мовчки. Нині про це жалкував: треба було чим більше зчиняти ґвалт, щоб були гучні скандали, щоб усі ці поважні особи, політики, можновладці були змушені подивитися на себе збоку. Ось чому в його кварталі світанкові привиди, його побратими, можуть шуміти скільки завгодно.
Він сів за свій секретер — предмет меблів від Жана Пруве, який він підібрав на місці одного з чергових злочинів — і увімкнув комп’ютер, щоб перевірити електронну пошту. Про «Керверек» нічого нового не було. Він не очікував особливих сенсацій, принаймні, поки його син нічого не викладе.
Він не мав чуття, як поведеться справа. Або усі дотримуватимуться офіційної версії, або відкриється скринька Пандори. В обох випадках мороки не бракуватиме. Найбільше його непокоїло джерело інформації. Він не поділився з Ерваном усією правдою. Ще перед телетайп-повідомленням він отримав перший дзвінок: адмірал ді