— Бачу ви добре підготувалися перед візитом…
Ерван підвищив голос:
— Чи ваші цвяхи використовувалися в магічних ритуалах Нижнього Конго?
— Ясна річ, що ні. Цвяхи, які тамтешні знахарі встромляють у свої фігурки, залишаються там назавжди. Ба більше, ритуали йомбе тепер майже не практикують. Я купую цвяхи зі старих запасів однієї бельгійської компанії.
Очко на його користь.
— Чи не викрадали їх у вас останнім часом?
— Так. Минулого місяця, цілий ящик.
— Ви написали заяву?
— Це не в моєму стилі. І я навіть не сподівався, що поліція кинеться шукати ящик з іржавими цвяхами.
— Вломилися до вашої майстерні?
— Ні. І, власне, це дуже дивно.
Ерван не здивувався: убивця на «Зодіаку», справжня людина-невидимка, мабуть, міг пролізти і крізь щілину під дверима.
— А що, вбивця використовує ті цвяхи? — спитав Лартіґе.
Флік вдав, що не почув. Знову почав ходити між колосами — він був у майстерні Гефеста, бога вогню, ковалів і вулканів, який власноруч виковує бронзових титанів.
— Через свої твори ви віддаєте шану анімістичним культам Конго. А ви самі вірите у них?
— Скажімо так, моє мистецтво кружляє між поганством і містичними чарами. Вам зрозуміла така мова, майоре?
— Достатньо, аби зауважити, що я не отримав відповіді. Ви приписуєте своїм скульптурам певні магічні властивості, так чи ні?
— Ні. Я художник, а не чаклун.
На гладенькій бетонній підлозі Лартіґе виписав на візку щось схоже на вісімку. Контраст розмірів між цим скоцюрбленим калікою у кріслі і його велетенськими статуями був разючим.
— Як вам вдається робити такі величезні скульптури?
— Ви хотіли сказати: зважаючи на мою інвалідність?
— І це також.
— Просто: у мене є асистенти. Я малюю ескізи, обираю матеріали, керую зварювальними роботами. Команда помічників робить основну підготовчу роботу. А я вже все викінчую, підвішений у люльці спеціальної підіймальної машини.
Ерван подумав, що тих помічників теж варто було б допитати:
— Ви дасте мені їхні координати?
— Без проблем.
— А цвяхи, ви їх встромляєте власноруч?
— Так, завжди. Це дуже прецизійний етап роботи, на якому руку художника замінити неможливо. Ви чули про такого собі Алейжадінью?
— Ні.
— Один скульптор сімнадцятого сторіччя. Видатний майстер бразильського бароко. Насправді його ім’я Антоніо Франсіско Лісбоа, але він важко захворів, імовірно, на проказу, і йому причепили прізвисько Алейжадінью, що означає «малий каліка». Кривий та потворний, він працював лише вночі, уникаючи людських поглядів. Помічники переносили його у закритому паланкіні. Прив’язували інструменти йому до кукс, і він на колінах піднімався драбиною. Таким чином він витесав свої славнозвісні фігури пророків у храмі Конгоньяса. Розумієте, чому я про нього згадую?
Ерван кивнув головою: Лартіґе був Алейжадінью з 12-го округу Парижа.
— Давайте будемо відвертими, — сказав він. — Людина-цвях — це вам щось говорить?
— Неможливо цікавитися культурою йомбе і жодного разу не почути це ім’я.
— Що ви знаєте про нього?
— Серійний убивця, який орудував у Лонтано, новому місті Катанґи, на початку сімдесятих.
— Ви знаєте про манеру його дій?
— Він катував і калічив молодих дівчат, використовуючи при цьому сотні цвяхів і уламків скла. Він по-своєму відтворював ритуали йомбе.
— Як і ви.
— Як і я, так. Хіба за винятком того, що я працюю з металом і, наскільки мені відомо, жодне людське життя не віддавали у жертву в ім’я мого мистецтва.
— Можливо, ви знаєте когось із ваших шанувальників, хто б цікавився Людиною-цвяхом?
— Ні. Але я мало контактую зі своїми покупцями.
— Я маю на увазі учасників «no limit».
— Ризикуючи повторитися, зазначу, що наші зібрання відбуваються із дотриманням високого рівня таємності.
Ерван приєднався до Кріпо, який фотографував одного з велетнів, одна рука якого була піднята догори, а інша — прикрита латаною накидкою з грубого полотна. Очні орбіти поблискували під скляним дахом майстерні: скульптор встромив туди уламки дзеркала. Його оголене плече було нашпиговане цвяхами і лезами, наче червонувата висипка при віспі.
Настав час пришвидшити розмову:
— Де ви були минулого вікенду?
— В Мартіньї, у Швейцарії. Один місцевий фонд організував виставку деяких моїх робіт. Можете перевірити.
— А у вівторок, 11 вересня, о вісімнадцятій?
— Тут, у майстерні.
— Сам-один?