— Так, сам-один. Я саме викінчував останні деталі скульптури, яку ви щойно роздивлялися.
— А в ніч з середи на четвер?
— Я ходив на вернісаж до Токійського палацу. А потім вечеряв з друзями. Ви серйозно? Ви мене підозрюєте?
— Ви повернулися самі?
— Ні. Не знаю, чи ви зауважили, але я не з усіма речами можу дати раду сам: мені щовечора допомагає один молодий філіппінець на ім’я Рубен. Він може засвідчити, якщо бажаєте.
— Ви мешкаєте тут?
Лартіґе вказав рукою кудись вглибину майстерні:
— Я облаштував собі квартиру з протилежного боку.
— А де ви були сьогодні вночі?
— Тут, разом із друзями.
Раптом каліка став виглядати виснажено. Ерван не вірив, що кілька поставлених питань могли б його аж так вимучити. Можливо, він втомився від розмови з обмеженим фліком. В очах скульптора Ерван, мабуть, уособлював типовий образ дрібного чиновника, тупуватого обивателя.
— Перевіримо усе, — сказав він, нібито добре граючи свою роль. — Повернімося до «no limit»: що це таке?
— Це дуже вільні вечірки, де кожен поводиться так, як підказують йому власні відчуття.
— Я був на одному з таких зібрань у Б’єврі, у четвер ввечері.
— Не чув про нього.
— Можливо, хтось вас наслідує?
— Ціна успіху…
— Без жартів, а скільки членів налічує ваша група?
— Повторюю, я всіх не знаю і термін «члени» не є…
— Можете сказати хоч приблизну кількість?
— Кількасот людей.
— Яким чином функціонує група?
— Групи як такої не існує. Вона з’являється лише тоді, коли ми вирішуємо зібратися. Ми раптово об’єднуємо наші бажання, і внаслідок цього народжується… дивовижна енергія.
— А що саме відбувається під час цих вечірок?
— Кожен стає сам собою. Ми вбираємося і поводимося, як підказує наша глибинна природа.
— Чи практикуєте садо-мазо?
— Ми ніколи не вживаємо таких слів. Але так, правда, під час вечірок біль і насолода один одному не суперечать.
— Чи може хтось зайти задалеко у своїх діях?
— Що ви маєте на увазі?
— Чи не проливається іноді кров?
Лартіґе знову зміряв його зверхнім і лукавим поглядом:
— Як сказано у Новому Завіті, «блажен чоловік, який витерпить спокусу».
— Яку до прикладу спокусу?
— Ви можете прийти ввечері і побачити: сьогодні, власне, я влаштовую тут «no limit».
Вдалині у напівтемряві майстерні Кріпо раз по раз клацав спалахом. Була лише четверта година, але на вулиці вже похмурніло і сутеніло.
— Якийсь дрес-код?
— Дрес-код є сенсом існування цієї вечірки. Приходьте таким, як ви є: бездоганно пасуватиме.
— Не жартуйте зі мною.
— Це не жарти: одним із сильних трендів у нашій спільноті є однострій.
Перед очима Ервана промайнула картина: Лартіґе у своєму візку царює над збіговиськом офіцерів-нацистів і атлетів у латексних комбінезонах. Він подумав про ді Ґреко і його солдатів. Двоє гуру, дві спільноти. Він відчував, що підібрався близько до своєї цілі, відчував, що гаряче, але не міг чітко встановити, де саме гаряче.
Спробував прозондувати навмання:
— Вам знайоме ім’я Людовік Перно?
— Це друга жертва, так?
— Саме так.
— Поки не прочитав про нього в газеті, ніколи не чув цього імені.
Кріпо кружляв навколо жінки-їжака так, ніби не знав, з якого боку до неї підступити.
— Чи є серед членів вашої спільноти хтось, хто може перейти до активних дій?
— Я не зрозумів запитання.
— Хтось, хто вийшов би за межі просто… забави. Хто міг би вбити, скалічити, сп’янівши від власної жорстокості.
— Наші зібрання мають на меті зовсім інше: досягнення спокою через задоволення бажання.
— А якщо йдеться про бажання вбивати?
— Приходьте ввечері і самі в усьому пересвідчитесь.
Ерван жестом покликав Кріпо, той сховав до кишені айфон і по дорозі занотував імена і номери телефонів асистентів господаря майстерні. Про всяк випадок.
— До вечора, — сказав він Лартіґе.
— Я не проводитиму вас.
На вулиці вони знову підійшли до сміття, яке залишили розкиданим на тротуарі.
— Поможи мені, — звелів Ерван своєму заступникові.
Натягнувши стерильні рукавички, вони знову почали копатися у смітті, як ті голодні гризуни, які наважилися підкрастися до межі міста. Пояснювати щось не було потреби: вони знали, що шукають. Жодних слідів медикаментів. А як лікують розсіяний склероз? Чи взагалі лікують такі захворювання? А може, хвороба Лартіґе є вдаваною?
Вони жбурнули рукавички в контейнер і попрямували до машини.
— Мусиш якнайшвидше роздобути його медичну картку.