— Хіба це не закрита інформація?
— Ні, але вона анонімна. Якщо вірити моєму компу, остання жертва має родинний зв’язок з одним з дезінкримінованих. У мене був доступ до зразків ДНК і відбитків пальців, але щоб дізнатися імена, кому вони належать…
— Потрібен якийсь папірець, так?
— Так. І ще одне: я не певен, що прокуратура…
— Ходімо зі мною, — наказав Ерван, взявши його під руку.
Він увійшов до лігва Кріпо і пояснив про що йдеться.
Ельзасець вирішував такі проблеми кількома телефонними дзвінками і заповненням формулярів.
Коли Ерван виходив з кабінету Кріпо, то помітив на краю столу книжку: «Чорна магія у Нижньому Конго» Себастьяна Редліха. Мабуть, Кріпо роздобув її, аби збагатити свої знання на цю тему. Ерванові і самому вже давно треба було це зробити. Він схопив книгу і проглянув очима зворот обкладинки. Редліх, етнолог, професор університету Париж Дідро, фахівець з етносу йомбе, узагальнив у цій праці результати своїх досліджень і експедицій впродовж десяти років. Ерван не приділив належної уваги важливій зачіпці: особи, які мешкають у Парижі і знайомі не лише з історією Людини-цвяха, а й з цими специфічними ритуалами і культами.
Заінтригований, він поспіхом погортав книжку, видану 2002 року, і ледве стримав здивування: важко уявити собі докладнішу інформацію щодо нґанґа, мінконді та анімізму Майомбе. Ба більше: Редліх присвятив Людині-цвяху цілий розділ. Ерван дійшов висновку, що етнолог був дуже добре поінформованим: можливо, брав інтерв’ю в його батька? А може, і сам перебував у Катанзі, коли відбувалися ті події? Судячи з фото на обкладинці, чоловікові було за шістдесят.
Ерван сів за робочий стіл навпроти Кріпо (його заступник і криміналіст вибивали дозвіл у прокуратури) і ввімкнув комп’ютер. Перш ніж вирушати на вечірку до Лартіґе, він хотів заскочити до того етнолога. Клацнувши кілька посилань, він знайшов його особисті дані. Себастьян Редліх мешкав у Ножан-сюр-Марн… на баржі. Можливо, дурниця, а можливо, й щось суттєве. Так чи інакше, при баржі часто є менший, так званий «допоміжний», човен. Чому б не «Зодіак»?
Ерван пішов до сусіднього кабінету. Одрі.
— Чи немає серед твого списку власників ЧШТК такого собі Себастьяна Редліха?
Одрі почала клацати по клавіатурі, дивлячись у монітор:
— Є такий, але ми ще йому не телефонували, ми…
— Я сам візьмуся за це.
Коридор. Він пригадав ще одну деталь: річковик помітив, що той ЧШТК повертався у бік Берсі, себто у бік Марни.
Кріпо поклав слухавку, вочевидь, добившись свого. Йому залишилося лише написати потрібне Левантенові клопотання.
— Чому ти мені про неї нічого не сказав? — запитав Ерван, вказуючи рукою на книгу.
Ельзасець підвів очі:
— Та придбав собі для розширення особистої культури. Я знайшов її вчора в книгарні «Арматан», але ще не навіть не розгортав і…
— Мужик живе на баржі, в Ножан, і має ЧШТК.
— І?
— А те, що ми ідемо туди. Негайно.
Іронія слідства: кілька годин тому вони їхали акурат тією ж дорогою. Набережні. Інститут судової медицини. Берсі. Їм варто було б виїхати на автостраду A4, але Кріпо знову звернув на площу Насьйон.
— Не хочеш на трасу?
— Ні, через Венсенський ліс.
— Чому?
— Приємніша дорога.
Ерван не став наполягати. Відтоді, як вони виїхали, йому не давала спокою інша проблема, яка не стосується справи. Він так і не відповів Софії. За останні два дні він відновив здатність тверезо мислити: ця історія по-простому нереальна. Чи він мав сказати їй про це есемескою? Зустрітися з нею і все пояснити? Або ж він просто боїться, що буде далі?
Вирішив надіслати текстове повідомлення, однак, як це подати, було додатковою проблемою: якими словами написати? Серйозними? Ніжними? Дотепними? Зрештою, обрав голу правду, яка давала йому ще трохи часу: «Пробач за мовчанку. Робота. Думаю про тебе». Клацнув «надіслати» і зауважив, що скрутився на сидінні, наче машина зараз має врізатися в якусь перешкоду. Він випростався і спробував розслабитися.
Кріпо мав рацію: їхати у сутінках через Венсенський ліс було приємно. Сонце визирнуло на якусь мить, а потім остаточно сховалося, як артист після виходу на біс. Рух був вільний. Дерева, здавалося, змикалися над їхнім авто, як сторінки книжки, які ховають якусь таємницю. Ерван відчинив вікно: салон наповнив зелено-золотий аромат вулиці і вмить його сп’янив. Він мав спокусу відпустити свої думки у вільний політ, але схаменувся і зосередився на клієнтові, якого збирався допитати.